Робочий час
Законодавством передбачено встановлення неповного робочого часу в певних випадках. У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Встановлення неповного робочого часу за ініціативою працівника
Порядок дій
|
1 Подання працівником заяви про встановлення неповного робочого часу |
|---|
|
Якщо неповний робочий час встановлюється за бажанням осіб, які мають суб’єктивне право на це, підставою для подальших дій роботодавця є відповідна заява. Але й у випадку, коли неповний робочий час встановлюється за угодою сторін, заява працівника може бути свідченням того, що працівник і роботодавець дійшли згоди в цьому питанні. В останньому випадку можливе письмове оформлення згоди сторін, яке стане підставою для видання наказу. Оформлення заяви наведено в Зразку 1. |
Надурочними вважаються роботи, які проводяться понад установлену тривалість робочого дня. Відповідно до статті 62 КЗпП роботодавець може застосовувати надурочні роботи тільки в певних виняткових випадках.
Застосування ненормованого робочого дня визначається Рекомендаціями № 7, згідно з якими ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для працівників певної категорії в разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби працівники цієї категорії виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Така робота не вважається надурочною. Міра праці в цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Відповідно до статті 54 КЗпП у випадку роботи в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже встановлено скорочену тривалість робочого часу відповідно до статті 51 КЗпП. Скорочення тривалості робочої зміни означає, що зменшується тільки тривалість зміни, а тижнева норма годин робочого часу не зменшується. Тобто графіки змінності мають забезпечити відпрацювання 40-годинного робочого тижня.
Відповідно до статті 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для цієї категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, застосовується підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість робочого часу за обліковий період не має перевищувати нормальної кількості робочих годин, установленої статтями 50 і 51 КЗпП. Під час запровадження підсумованого обліку робочого часу слід керуватися Методичними рекомендаціями № 138.
Відповідно до статті 71 КЗпП залучення працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у виняткових випадках, зокрема, для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їхніх наслідків.
Перенесення вихідних днів відбувається у разі, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним — у такому випадку вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ч. 3 ст. 67 КЗпП).
Робочий час обліковується за допомогою типової форми № П-5, затвердженої Наказом № 489 — Табель обліку використання робочого часу. Для різних видів робіт і неявок типовою формою передбачено умовні позначення з буквеним і цифровим кодом. Форма носить рекомендаційний характер і складається з мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. За потреби форма може бути доповнена іншими показниками, необхідними для обліку на підприємстві. Зокрема, типовою формою не передбачено умовних позначень для вихідних, святкових та неробочих днів.
Вахтовий метод – це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене щоденне повернення працівників до місця постійного проживання.
Гнучкий режим робочого часу (ГРРЧ) — це форма організації праці, за якою для деяких категорій працівників, для працівників окремих підприємств або їх структурних підрозділів встановлюється режим праці з саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу впродовж робочого дня. Умови та порядок запровадження гнучкого режиму робочого часу визначаються Методичними рекомендаціями щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 4 жовтня 2006 р. № 359 (далі — Методичні рекомендації № 359).
