ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 17 жовтня 2007 року
(Витяг)
У березні 2004 р. Б. звернувся до суду з позовом до приватного підприємства (далі - ПП) "Рос "М" про стягнення заробітної плати, винагороди за виконання трудових обов’язків та зобов’язання внести запис до трудової книжки про роботу на підприємстві, посилаючись на те, що 4 лютого 2002 р. між ним та власником ПП "Рос "М" укладено контракт на управління підприємством, згідно з яким Б. повинен був виконувати трудові обов’язки керівника підприємства з 4 лютого 2002 р. по 31 грудня 2005 р. Відповідно до контракту за виконання своїх обов’язків керівнику виплачується грошова винагорода, яка містить щомісячні виплати (оклад) у розмірі 2000 грн. та додаткову винагороду (премію) в розмірі 10 % від сум, що підтверджені рішеннями господарських судів для повернення підприємству. Просив стягнути невиплачену заробітну плату за весь період дії контракту в сумі 60000 грн., невиплачену винагороду в сумі 26521 грн. 95 коп. та зобов’язати ПП "Рос "М" належним чином оформити трудову книжку.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 лютого 2005 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 31 травня 2005 р., позов задоволено. Стягнуто з ПП "Рос "М" на користь Б. 26521 грн. 95 коп. невиплаченої винагороди (премії) та 60000 грн. заборгованості із заробітної плати за період з 4 лютого 2002 р. по 31 липня 2004 р. Зобов’язано ПП "Рос "М" належним чином оформити трудову книжку, внісши запис про прийом Б. на роботу на посаду директора підприємства.
У касаційній скарзі ПП "Рос "М" в особі власника М. просило скасувати ухвалені рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що між сторонами був укладений трудовий договір, який підписано як Б., так і власником підприємства М. Справжність свого підпису та печатки підприємства на контракті власник підприємства не заперечує. Посилання, що контракт та наказ про прийняття на роботу від 4 лютого 2002 р. є фіктивним, самостійно виготовленим Б., який скористався чистими аркушами паперу з підписом власника та печаткою, не підтверджені доказами.
Проте з такими висновками суду погодитись не можливо.
Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судом установлено, що між сторонами був укладений трудовий договір, за яким Б. був призначений керівником ПП "Рос "М" на строк з 4 лютого 2002 р. по 31 грудня 2005 р.
Згідно зі ст. 24 1 КЗпП у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання в порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
З матеріалів справи не вбачається, що цей трудовий договір був зареєстрований у Пенсійному фонді України або у Фонді соціального страхування.
Як убачається з п. 6.1 контракту, укладеного 4 лютого 2002 р. між ПП "Рос "М" та Б., за виконання обов’язків, передбачених цим контрактом, керівникові виплачується грошова винагорода, яка містить у собі: щомісячні виплати (оклад) у розмірі 2000 грн.; додаткову винагороду (премію) у розмірі 10 % сум, які підтверджені рішеннями господарських судів, для повернення підприємству. Премія виплачується у разі представництва керівником підприємства у суді, за довіреністю власника, протягом місяця після вступу рішення суду в законну силу.
1 грудня 2002 р. власником ПП "Рос "М" - М., було видане доручення на ім’я Б. на представництво інтересів підприємства у справі про стягнення заборгованості із суб’єкта господарської діяльності.
Однак п. 3.2 спірного контракту передбачено, що керівник підприємства діє без доручення від імені підприємства, представляє його інтереси на всіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах і організаціях.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки цим обставинам.
Статтею 94 КЗпП передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що ПП "Рос "М" з 2001 р. і до цього часу ніякої господарської діяльності не веде, дохід у підприємства відсутній.
Суд першої інстанції не перевірив, чи виконував Б. функції та обов’язки керівника підприємства, передбачені п. 2 спірного контракту, а також чи забезпечив високоприбуткову діяльність підприємства, що передбачено п. 1.1 зазначеного контракту.
Крім того, відповідно до ст. 143 ЦПК для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Судом першої інстанції 6 серпня 2004 р. було винесено ухвалу про призначення судово-технічної експертизи для визначення справжності контракту, укладеного 4 лютого 2002 р., між ПП "Рос "М" та Б. Виконання ухвали було доручено експертам НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві.
Проте такої експертизи НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві не проводило, оскільки питання, поставлені на вирішення експертизи, можна вирішити лише за допомогою фізико-хімічних досліджень.
Ухвали про призначення судово-технічної експертизи за допомогою фізико-хімічних досліджень судом першої інстанції не виносилось. Це питання залишено без вирішення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не перевірив усіх доводів відповідача як заперечень проти позовних вимог, не дослідив письмових доказів, не провів належної у справі експертизи.
З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ПП "Рос "М" задовольнила.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 лютого 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 31 травня 2005 р. скасувала, а справу передала до суду першої інстанції для нового судового розгляду.
 
