ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
04.06.2003 р. Справа № 6-8582кс02
 
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши справу за позовом Р. до Новокаховського міського відділу освіти, Новокаховської загальноосвітньої школи № * про стягнення надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою Р., встановила наступне.
У квітні 2001 р. Р. звернулася до суду з позовом до Новокаховського міського відділу освіти, Новокаховської загальноосвітньої школи № * про стягнення надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення, починаючи з 1 січня 1997 р., виплату яких відповідачі не здійснюють, посилаючись на недостатність бюджетного фінансування.
Рішенням Новокаховського міського суду від 21 червня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2001 р., позов Р. залишено без задоволення.
У касаційній скарзі Р. просить скасувати постановлені по справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату власної праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.
Статтею 57 Закону України "Про освіту" передбачаються державні гарантії педагогічним, науково-педагогічним та іншим працівникам закладів освіти, зокрема, виплата надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, які набрали чинності відповідно з 1 січня 1997 р. та з 1 січня 1998 р.
Судом встановлено, що всупереч зазначеним вимогам Закону надбавки за вислугу років та допомога на оздоровлення за 1997 - 2000 рр. позивачці не виплачувалися.
Доводи відповідача про те, що в зазначений період відділу освіти не виділялися кошти на виплати, передбачені ст. 57 Закону України "Про освіту", і тому такі виплати не проводилися, не можуть братися до уваги, оскільки суперечать згаданим нормам Закону.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови № 13 від 24 грудня 1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", під час вирішення спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат слід виходити з нормативно-правових актів, якими визначаються умови та розмір цих виплат. Працівники, на котрих поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть позбавлятися таких виплат лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні зазначених виплат може бути відмовлено у тому разі, коли у відповідних актах обумовлюється наявність певних коштів чи фінансування.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
За вимогами ст. 9 Кодексу законів про працю України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Таким чином, законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін у трудовий договір не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, тим більше умови, які дозволяють в односторонньому порядку власнику приймати рішення з питань оплати праці.
За таких обставин судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню з спрямуванням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:
касаційну скаргу Р. задовольнити.
Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 червня 2001 р. та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2001 р. скасувати, справу спрямувати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
 
