Інвалід — особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або вродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреби в соціальній допомозі і захисті (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Обов’язок роботодавців надавати інвалідам роботу передбачено статтею 172 КЗпП. Це зумовлено тим, що, згідно із Законом № 875 держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства та створює для інвалідів потрібні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з їхніми індивідуальними здібностями та інтересами.
Крім того, працевлаштування інвалідів — це обов’язок роботодавців, передбачений також статтею 12 Закону України «Про охорону праці» та статтею 18 Закону № 875.
Щоб працевлаштуватися, інвалід повинен звернутися до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості. Стаття 18 Закону № 875 зобов’язує роботодавців створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їхніх індивідуальних програм реабілітації, та надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Згідно з Порядком реєстрації підприємств та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим Постановою № 70, суб’єкти господарювання, в штаті яких вісім і більше найманих працівників, мають зареєструватися у Фонді соціального захисту інвалідів у встановлені строки. Для цього, згідно з пунктом 3 Порядку № 70, роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом):
- заяву про реєстрацію у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (форму якої затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14 березня 2007 року № 98);
- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця, а бюджетні організації — ще й копію довідки про включення їх до реєстру неприбуткових установ, виданої органом державної податкової служби.
Згідно зі статтею 19 Закону № 875 для всіх роботодавців (підприємств, зокрема неприбуткових, а також підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю) встановлено обов’язок додержувати виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Такий норматив роботодавець розраховує самостійно, він має становити 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу роботодавця за рік, а якщо в роботодавця працює від 8 до 25 осіб — в кількості одного робочого місця.
Цей норматив вважатиметься для роботодавця виконаним, якщо інваліда працевлаштовано не за сумісництвом, а як основного працівника (частина п’ята ст. 19 Закону № 875). Не має принципового значення, досяг інвалід пенсійного віку чи ні, головне — щоб був працездатним. Також законодавство не встановлює залежність виконання нормативу від групи інвалідності працівника. Інваліди-надомники теж зараховуватимуться до виконання нормативу працевлаштування інвалідів, оскільки згідно з підпунктом 2.4.5 Інструкції № 286 вони є штатними працівниками підприємства.
За невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів передбачено відповідальність — адміністративно-господарські санкції та пеня, сплата яких відбувається відповідно до вимог Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою № 70. Крім того, згідно із частиною другою статті 1881Кодексу України про адміністративні правопорушення, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за неподання або невчасне подання роботодавцем звітності у Фонд захисту інвалідів щодо посадових осіб, які мають право приймати та звільняти з роботи; фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачено відповідальність у вигляді адміністративного штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
