Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді — Мороз Л. Л., суддів: Анцупової Т. О., Берназюка Я. О., Гімона М. М., Гриціва М. І., Стародуба О. П., Коваленко Н. В., Кравчука В. М., Бучик А. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/1368/17 за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор-Кераміка» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор-Кераміка» на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду, прийняту 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого — Мацького Є. М., суддів: Шевчук С. М., Шидловського В. Б., встановив:
Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор Кераміка» адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 18278,05 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор Кераміка» на користь держави в особі Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію у сумі 15766,67 грн. та пеню у сумі 2511,38 грн.
Як встановлено, Товариство з обмеженою відповідальністю «Декор Кераміка» є юридичною особою, працедавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зобов’язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
У березні 2016 року відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2015 року становила 18 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність — 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», — 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 15770,22 грн.
Таким чином, із даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 інваліда.
Відповідач подавав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» 05 січня 2015 року, 02 лютого 2015 року, 02 березня 2015 року, 02 квітня 2015 року, 04 травня 2015 року, 01 червня 2015 року, 02 липня 2015 року та 03 серпня 2015 року.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв’язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов’язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 15766,67 грн. та пеню в сумі 2511,38 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Декор Кераміка» у 2015 році 8 разів направляло до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів, цим самим вжило всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України це є підставою для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Натомість, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що має місце неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості у 2015 році подавались не щомісячно. На думку суду, це означає, що позивач не вжив усіх заходів для недопущення правопорушення у сфері господарювання, тому не може бути звільнений від санкцій за незабезпечення працевлаштування інваліда.
У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Позивач надав до суду касаційної інстанції заперечення проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення у зв’язку з її необґрунтованістю.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року справу № 806/1368/17 передано на розгляд палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Зазначену ухвалу мотивовано необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18).
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду призначено справу до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку письмового провадження на 08 травня 2018 року.
Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування судового рішення суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.
Як встановлено, Верховний Суд розглядав справу з подібними правовідносинами, а саме № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Горизонт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2015 рік.
Приймаючи постанову у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) від 06 лютого 2018 року, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.
Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що пунктами 1.3, 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» передбачено, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження. Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
При цьому, суд у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) дійшов висновку, що до обов’язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) за всі місяці відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.
Суд у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) відхилив доводи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Горизонт» викладені в касаційній скарзі про те, що ним вжито усіх необхідних заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів та недопущення адміністративно-господарського правопорушення, про що свідчить, зокрема, подання звітів до центру зайнятості, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ним було подано звіти про наявність вакантних робочих місць (форма № 3-ПН) за січень — березень 2015 року, а за квітень — грудень 2015 року звіти не подавалися, що є свідченням неналежного виконання відповідачем обов’язку надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Також, суд у зазначеній справі вказав, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за квітень — грудень 2015 року, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Отже, Верховний Суд у справі у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) дійшов висновку, що у 2015 році був встановлений законодавством обов’язок роботодавців подавати звіти за формою 3-ПН щомісячно. Тому, підприємство може вважатись таким, що вжило усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, лише у випадку щомісячного протягом року подання таких звітів.
Суд вважає за необхідне відступити від вказаного висновку щодо застосування норм права з огляду на те, що закон у 2015 року не передбачав обов’язку роботодавців подавати звіти за формою 3-ПН щомісячно.
Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі — Закон № 875-XII) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
У відповідності до статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.
Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб’єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб’єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб’єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-XII пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов’язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд звертає увагу, що обов’язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі — Наказ № 316).
Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов’язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
Тобто, на час спірних правовідносин (у 2015 році) законодавство не встановлювало обов’язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов’язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.
Відповідач подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2015 рік вперше 05 січня, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.
Також, суд першої інстанції встановив, що відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) щодо застосування пунктів 1.3, 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та частини першої статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до якого підстави для звільнення від відповідальності за недотримання нормативу працевлаштування інвалідів (у 2015 році) наявні лише у разі подання Державній службі зайнятості звітності форми № 3-ПН за всі місяці відповідного року, тобто щомісячно.
Суд зазначає, що дійшов іншого висновку, а саме що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН у 2015 році законодавством не встановлено, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов’язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор-Кераміка» задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі № 806/1368/17 скасувати і залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Судді Верховного Суду: Л. Л. Мороз
Т. О. Анцупова
Я. О. Берназюк
А. Ю. Бучик
М. М. Гімон
М. І. Гриців
О. П. Стародуб
Н. В. Коваленко
В. М. Кравчук
