Постанова Верховного Суду України від 1 лютого 2017 р. № 6-2711цс16

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Лященко Н. П., суддів: Гуменюка В. І., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до ОСОБА_1, третя особа — Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв’язку України», про стягнення одноразової грошової допомоги за заявою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року, встановила:

У жовтні 2015 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (далі — ДП «Украерорух») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа — Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв’язку України», про стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 157 тис. грн.

Зазначало, що з 2010 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Украерорух», у ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений з роботи у зв’язку зі скороченням штату працівників. На виконання вимог статті 44 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) та умов колективного договору ОСОБА_1 було виплачено вихідну допомогу.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2015 року, яке набрало законної сили, наказ про звільнення ОСОБА_1 було визнано незаконним та поновлено його на посаді, яку він займав до звільнення, а також сплачено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Посилаючись на вказані обставини позивач вважає, що відповідач втратив правові підстави для набуття одноразової грошової допомоги у розмірі 157 тис грн. виплаченої йому на підставі колективного договору, а тому згідно статті 1212 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та пункту 2.3.3 додатка 17 до пункту 6.25 колективного договору виплачена ОСОБА_1 допомога в сумі 157 тис. грн підлягає поверненню.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року касаційну скаргу ДП «Украерорух» відхилено, судові рішення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ДП «Украерорух» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1212, 1215 ЦК України та статті 44 КЗпП України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ДП «Украерорух» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня, 14 вересня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ДП «Украерорух» — ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 — ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Украерорух».

Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв’язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, та виплачено йому одноразову грошову допомогу в розмірі 200 тис. грн згідно з додатком 17 до пункту 6.25 колективного договору та в розмірі одного середньомісячного заробітку на підставі статті 44 КЗпП України.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2015, яке набрало законної сили, зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 було визнано незаконним та поновлено відповідача на посаді заступника начальника служби безпеки ДП «Украерорух», а також стягнуто з позивача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 81 тис. 915 грн 03 коп.

На виконання зазначеного рішення суду ДП «Украерорух» 23 червня 2015 року видало наказ НОМЕР_2, згідно з яким відповідача поновлено на роботі, виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу та відповідно до пункту 5 цього наказу запропоновано ОСОБА_1 повернути до бухгалтерії виплачену йому на підставі додатка 17 до пункту 6.25 колективного договору одноразову грошову допомогу у зв’язку зі скасуванням наказу від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 (том 1 а. с. 84).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що грошова допомога була виплачена ОСОБА_1 відповідно до умов колективного договору у зв’язку зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Оскільки відповідача було поновлено на роботі, а наказ про його звільнення був скасований, тобто підстава, на якій було виплачено допомогу, відпала, зазначена допомога поверненню не підлягає з огляду на положення статті 1215 ЦК України.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня, 14 вересня, 30 листопада 2016 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, за аналогічних обставин суд дійшов висновку про те, що наказ про звільнення працівників скасовано, трудові відносини з ними було продовжено, отже, відпали підстави для виплати їм одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до умов колективного договору виплата зазначених грошових коштів передбачена лише у разі звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату, а тому відповідно до статті 1212 ЦК України отримані суми підлягають поверненню.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року міститься висновок про те, що в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов’язання повернути майно позивачу.

Отже, зазначена постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, в якій вона ухвалена, та у справі, яка переглядається, суди встановили різні фактичні обставини.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана поверну потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту цієї норми матеріального права вбачається, що зобов’язання у зв’язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу па військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — не менше двомісячного середнього заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38, 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.

Так, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності:

а) рахункової помилки зі сторони платника;

б) недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Суди зазначених вимог закону не врахували, належним чином не з’ясували та не дали оцінки діям відповідача, який отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена.

Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 1212, 1215 ЦК України та статті 44 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий                                                                                           Н. П. Лященко

Судді:                                                                                                      В. І. Гуменюк

                                                                                                                  Я. М. Романюк

                                                                                                                  В. М. Сімоненко

 

* * *

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2711цс16

Зобов’язання у зв’язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.

Так, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності: а) рахункової помилки зі сторони платника; б) недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Суди зазначених вимог закону не врахували, належним чином не з’ясували та не дали оцінки діям відповідача, який отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена.

0