Постанову залишено без змін
(згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду
від 1 червня 2017 року)
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: суддя — Остап’юк С. В., за участю секретаря — Котик Д. М., представника позивача — ОСОБА_1, представника відповідача — ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватне підприємство «Альянс» до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови № 09-06-021/387 від 29.12.2016, встановив:
24.01.2017 Приватне підприємство «Альянс» (надалі позивач, товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови № 09-06-021/387 від 29.12.2016.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, на підставі помилкових висновків про те, що цивільно-правова угода, укладена позивачем та фізичною особою містять ознаки трудового договору, а також помилкових висновків про наявність відповідальності за неповідомлення контролюючого органу Державної фіскальної служби України про прийняття на роботу нових працівників, та всупереч Цивільному кодексу України, Кодексу законів про працю України, оскаржуваною постановою застосував штраф в розмірі 336000 гривень. Вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню постанова № 09-06-021/387 від 29.12.2016.
Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримав, з мотивів викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнала, з мотивів викладених в письмовому запереченні, обґрунтованого тим, що позивачем допущено порушення вимог трудового законодавства, відповідальність за які передбачено статтею 265 Кодексу законів про працю України, які виявлені під час перевірки, а тому оскаржувану постанову, якою застосовано штраф в розмірі 336000 гривень винесено правомірно. Просила в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши докази, суд встановив наступне.
В період з 07.12.2016 до 12.12.2016 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю здійснено перевірку Приватного підприємства «Альянс», за наслідками якої складено акт перевірки додержання суб’єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування за № 09-06-0031/664 (а. с. 9 21).
Перевіркою встановлено, що позивачем не оформлено з працівником ОСОБА_3 трудовий договір у письмовій формі, не видано наказ про прийняття на роботу, у зв’язку з чим здійснено допуск ОСОБА_3 до роботи без належного оформлення трудового договору, а надана цивільно-правова угода договір про надання послуг за № 1 від 29.04.2016, укладена Приватним підприємством «Альянс» з ОСОБА_3 містить ознаки трудового договору. Крім цього в порушення постанови Кабінету Міністрів України за № 413 від 17.06.2015 позивачем не надіслано повідомлення до Надвірнянської Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про прийняття ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на роботу.
12.12.2016 відповідачем винесено Приватному підприємству «Альянс» припис за № 09-06-0031/664-565, яким приписано позивачу усунути вказані порушення вимог частини 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.
10.11.2016 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області уповноваженими посадовими особами винесено постанову про накладення штрафу за № 09-06-021/387, якою у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення позивачем вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, застосовано до Приватного підприємства «Альянс» штраф в розмірі 336000 гривень (а. с. 8).
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (частина 1 статті 1).
Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частинами 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.
Згідно частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Цивільно-правовий договір це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина 1). Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони (частина 2). Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору (частина 3). До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (частина 4).
Відповідно частин 1, 2 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Судом встановлено, що 29.04.2016 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг за № 1, строком з 01.05.2016 до моменту його розірвання, але не більше ніж до 31.12.2016 (а. с. 57 — 58).
Предметом договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016 є взяття ОСОБА_3 на себе зобов’язання щодо надання послуг, оплата за які нараховуватиметься відповідно до кількості відпрацьованих годин й фактично виконаних послуг виходячи з потреб позивача, зокрема, на виконання умов по даному договору ОСОБА_3 зобов’язується виконувати роботи з бухгалтерського обліку.
Відповідно договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016 цей договір не носить характеру трудового договору і на нього не поширюється дія норм трудового законодавства.
Згідно договору за надані послуги позивач оплачує ОСОБА_3 винагороду, розмір якої зазначається в підпункті 3.1 пункту 3 Цивільно-правової угоди.
Між позивачем та ОСОБА_3 підписано Додаткову угоду до цивільно-правової угоди № 1 про надання бухгалтерських послуг від 29.04.2016, згідно якої працівником виконано певну роботу з 29.04.2016 до 31.11.2016 та отримано оплату за виконану роботу, у відповідності до договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016.
Крім цього, в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердила, що за умовами цивільно-правової угоди надавала послуги одного виду бухгалтерського обліку, здійснювала організацію своєї діяльності, в час та спосіб визначений нею самостійно, внутрішній трудовий розпорядок на неї не поширювався. Також свідок зазначила про те, що здійснює надання таких послуг декільком підприємствам, перебуває на пенсії, а тому не бажає вступати в трудові відносини з Приватним підприємством «Альянс» чи іншими особами. Зазначила, що зміст цивільно-правової угоди відповідає дійсним намірам сторін.
Таким чином, предметом договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016, є виконання працівником певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов’язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цього договору є отримання певного матеріального результату. За цим договором працівник не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, трудові функції виконував разово, так як після закінчення виконання визначеного завдання, вказаним договором, трудова діяльність робітника з позивачем припинилася.
Як наслідок, суд робить висновок, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_3 (сторонами договору про надання послуг) містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.
За таких обставин, за своїм змістом договір про надання послуг за № 1 від 29.04.2016, є цивільно-правовим договором, а висновки відповідача про наявність у цьому договорі ознак трудового договору та порушення позивачем вимог пунктів 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими.
Щодо інших порушень, які слугували підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу суд зазначає наступне.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Відповідачем під час перевірки встановлено допущення позивачем порушення вказаного вище обов’язку та не здійснення повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на роботу. Допущення вказаного порушення не заперечується позивачем. Однак, з цього приводу позивач зазначає про включення відомостей, щодо зазначених осіб до періодичних звітів, які надані до територіальних органів Державної фіскальної служби, своєчасного нарахування та сплати сум єдиного соціального внеску на розміри нарахованих та виплачених сум заробітної плати цим особам.
Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України відповідальність у вигляді штрафу встановлюється за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків — у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Спірною постановою застосовано вказану норму до правовідносин, що виникли внаслідок допущення позивачем порушення обов’язку повідомити територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття на роботу вище вказаних осіб.
Положенням вказаної статті не передбачено застосування визначених нею штрафних санкцій за неповідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівників.
Спірною постановою до позивача застосовано штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України за неповідомлення, тобто про допущення порушення, відповідальність за зазначеною нормою не передбачено.
Таким чином, застосовані штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України за допущення порушень трудового законодавства, вчинення яких не передбачено цією статтею є протиправними.
Враховуючи, що суд встановив відсутність порушення статті 24 Кодексу законів про працю України при оформленні відносин з ОСОБА_3, тобто відсутність факту допуску працівника до роботи без належного оформлення трудового договору, а також відсутність підстав для застосування штрафів, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України за допущення виявленого порушення, щодо повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу, то винесена постанова № 09-06-021/387 від 29.12.2016 є протиправною та такою що підлягає скасуванню.
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає до задоволення.
Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, визначеного статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивачем платіжним дорученням за № 217 від 23.01.2017 на загальну суму 1600 гривень підтверджено сплату судового збору за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь Приватного підприємства «Альянс» за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 1600 гривень.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158 — 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № 09-06-021/387 від 29.12.2016 про накладення уповноваженими особами на Приватне підприємство «Альянс» штрафу в розмірі 336000 гривень.
Стягнути на користь Приватного підприємства «Альянс» (вулиця Петраша, 10, селище міського типу Богородчани, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 30662093) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області (вулиця Незалежності, 67, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 39784625) сплачений судовий збір в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Остап’юк
