Лист Державної фіскальної служби України «Щодо звільнення від сплати ЄСВ»

від 5 червня 2015 р. № 11853/6/99-99-17-03-03-15

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула лист <...> та в межах компетенції повідомляє.

Питання державного і договірного регулювання, оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Кодексом законів про працю (далі — КЗпП), Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі — Закон № 108) та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 97 КЗпП визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується (ст. 94 КЗпП).

У випадку коли працівники знаходяться у трудових відносинах з підприємствами (з ними укладено трудові договори), оплата їх праці проводиться згідно з чинним трудовим законодавством.

Тобто працівнику має бути встановлено тарифну ставку чи оклад. При цьому необхідно враховувати норми ст. 3 Закону № 108, згідно з якою при виконанні норми праці (обсягу робіт) некваліфікованим працівником основна заробітна плата не може бути нижча, ніж мінімальна заробітна плата, та ст. 6 Закону, якою встановлено, що на підприємствах організація оплати праці має здійснюватися з урахуванням міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів тарифних ставок (окладів).

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст. 95 КЗпП та ст. 3 Закону № 108).

Статтею 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 1 січня — 1218,00 гривень, з 1 грудня — 1378,00 гривень.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464) з урахуванням змін, внесених Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Пунктом 12 частини першої ст. 1 Закону № 2464 передбачено, що основне місце роботи — це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Разом з тим, частиною другою ст. 21 КЗпП працівнику надано право реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору на одному чи водночас на кількох підприємствах, установах, закладах. Це дає змогу працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Відповідно до ст. 19 Закону № 108 працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (наданий послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з частиною дев’ятою ст. 9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, здійснюються роботодавцями за рахунок сум, на які внесок нарахований.

Платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, подавати звітність до фіскального органу за основним місцем обліку платника та інше (частина друга ст. 6 Закону № 2464).

Статтею 8 Закону № 2464 визначено, що якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Враховуючи зазначене вище, працівникам, які працюють за основним місцем роботи, до яких застосовується мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі, підприємство має нарахувати єдиний внесок виходячи із законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на місяць (з 1 січня 2015 року — 1218,00 гривень, з 1 грудня — 1378,00 гривень).

При цьому норма частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 щодо нарахування та сплати єдиного внеску із розрахунку не нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати на місяць не розповсюджується на заробітну плату працівника, який працює не за основним місцем роботи. Тобто для сумісників сума єдиного внеску розраховується (нараховується та утримується) з фактично нарахованої заробітної плати незалежно від її розміру. Слід зазначити, що роботодавець має право отримати від такого працівника (сумісника) підтвердження про місце основної роботи.

В усіх зазначених випадках утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).

Абзацом другим ст. 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі — Закон № 1669) визначено, що територія проведення антитерористичної операції — територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція (далі — АТО), розпочата відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (далі — Указ № 405/2014).

Пунктом 9 3 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 встановлено, що тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм ст. 25 і 26 цього Закону.

Згідно з п. 9 4 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464, які перебувають на обліку в контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, де проводилася АТО, розпочата відповідно до Указу № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону України № 2464, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до контролюючого органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення АТО.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464 за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, де проводилася АТО, розпочата відповідно до Указу № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Кодексом для списання безнадійного податкового боргу.

З огляду на зазначене платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в фіскальних органах, розташованих на території, де проводилась АТО або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на період АТО звільняються від своїх обов’язків, зокрема щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, подання звітності тощо.

Таким чином, Закон № 1669 не скасовує обов’язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону № 2464, а надає можливість платникам єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та повному обсязі.

Отже, згідно з вимогами Закону № 1669 зазначені обов’язки мають бути виконані платниками єдиного внеску після закінчення АТО.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464 за невиконання, несвоєчасне виконання, виконання не в повному обсязі обов’язків, у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції до платників єдиного внеску, які не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції, подали до фіскального органу заяву та сертифікат Торгово-промислової палати України, не застосовуються.

Додатково повідомляємо, що перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р, дію якого на сьогодні призупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р.

 

Голова                                                                                                              Р. Насіров

0