На Ваше звернення <...> повідомляємо.
[3.] Відповідно до статті 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
З Вашого листа залишилось незрозумілим, про яку соціальну пільгу йде мова, у зв’язку з чим важко надати конкретну відповідь на поставлене запитання.
Разом з тим слід додати, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (стаття 56 КЗпП).
Відповідно до статті 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.
Зокрема, для працівників віком від 16 до 18 років встановлено [скорочену тривалість робочого часу] 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень (стаття 51 КЗпП).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Відповідно до частини шостої статті 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день й інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.
Для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, на підприємствах і в організаціях може встановлюватися скорочена тривалість робочого часу за рахунок власних коштів.
Відповідно до зазначеного неповний робочий час може бути встановлений будь-яким категоріям працівників за угодою між сторонами трудового договору, скорочений робочий час надається в обов’язковому порядку незалежно від волевиявлення роботодавця і працівника тим категоріям працівників, які визначені законодавством. Ступінь зменшення робочого часу при неповному робочому часі визначається сторонами трудового договору, тоді як при скороченій тривалості робочого часу — встановлений законодавством. Нарешті, оплата праці при скороченому робочому часі провадиться, на відміну від неповного робочого часу, в розмірі повного посадового окладу.
[1, 2.] Правові, економічні та організаційні засади індексації грошових доходів громадян визначено Законом України від 06.02.2003 р. № 491-IV «Про індексацію грошових доходів населення» (нова редакція). З метою реалізації зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Грошові доходи громадян, у тому числі й заробітну плату, мають індексувати підприємства, установи та організації усіх форм власності.
Незалежно від одержаного доходу індексації підлягає частина грошового доходу працівників у межах прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Решта грошового доходу, що перевищує прожитковий мінімум, індексації не підлягає.
Якщо підприємство не проводить індексацію, то згідно з статтею 15 вищезазначеного Закону за порушення законодавства про індексацію грошових доходів населення винні особи притягаються до відповідальності відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.03.2003 № 72 (далі — Порядок), за результатами кожної перевірки складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень законодавства про працю — припис [щодо їх усунення]. Припис — це документ органів Держнаглядпраці про усунення виявлених порушень, що можуть призвести до шкідливих наслідків.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що після оформлення акта і внесення припису інспектором праці проводиться юридичний аналіз матеріалів проведеної перевірки з метою визначення подальшого реагування згідно з нормами чинного законодавства [про працю] та повноважень посадових осіб Держнаглядпраці. При цьому інспектор праці самостійно вирішує питання щодо направлення матеріалів до правоохоронних органів, складання протоколів про адміністративне правопорушення, винесення постанови про накладення штрафу, внесення власнику або уповноваженому ним органу подання про притягнення керівника до дисциплінарної відповідальності чи подання до керівника щодо застосування дисциплінарного стягнення до іншої посадової особи об’єкта перевірки, винної у порушенні законодавства про працю.
Враховуючи зазначене, у разі порушення керівником підприємства, установи, організації законодавства про працю, у тому числі вимог Закону України «Про відпустки» у частині надання додаткових відпусток працівникам, державним інспектором праці, керівнику буде внесено припис на усунення виявленого порушення законодавства про працю та за наявності підстав складено та передано до суду протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 41 КУпАП.
По закінченні терміну, визначеного у приписі для усунення виявлених порушень, виникає право на проведення інспектором праці повторної перевірки виконання припису. У разі невиконання керівником вимог припису державний інспектор праці має право притягнути останнього до адміністративної відповідальності відповідно до статті 1886 КУпАП.
[4.] Відповідно до підпункту «є» пункту 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення відносяться громадяни, які навчаються[, зокрема,] у денних вищих навчальних закладах. У відповідності з чинним законодавством ці громадяни мають право у вільний від навчання час працювати на загальних підставах за трудовим договором, що розглядається як вторинна зайнятість.
Зазначена робота студента не є сумісництвом, оскільки сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж [чи іншому] підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (пункт 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43).
Аналогічну точку зору висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Згідно з частиною третьою пункту 14 зазначеної постанови робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах.
Щодо ведення трудових книжок працівників, то відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або фізичної особи понад п’ять днів.
Відповідно до пункту 2.16 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58 (зі змінами), для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Згідно з підпунктом «в» пункту 2.18 Інструкції до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи про час навчання у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених у п. 2.16 Інструкції. Вказані записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
При відсутності запису про час навчання у вищому навчальному закладі у трудовій книжці працівника (зокрема, і у зв’язку з неможливістю його внесення враховуючи відсутність на момент прийняття на роботу відповідного документа про освіту) даний період може бути підтверджений дипломом, довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про період навчання (пункт 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 р. № 637).
Заступник Міністра В. Тьоткін
