Департамент з питань праці Держпраці розглянув звернення <...> та повідомляє.
Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» визначено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч. 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Статтею 96 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) не передбачено встановлення мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
За недотримання вимог ст. 96 КЗпП України є підстави для застосування до юридичних та фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю, фінансових санкцій, передбачених абзацом восьмим ч. 2 ст. 265 КЗпП України. <...>
Заступник директора
Департаменту І. Дегнера
