від 2 жовтня 2017 р. № 5.2-28-681
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України розглянула <...> лист та повідомляє.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 р. № 1105 (далі — Закон) право на матеріальне забезпечення за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Згідно із статтею 22 Закону допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким нормативним документом є Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 р. № 440, відповідно до якого витрати, пов’язані з оплатою перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, відносяться до витрат підприємств, установ, організацій.
Враховуючи зазначене, за роз’ясненням з питання надання допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п’ять днів непрацездатності за рахунок коштів роботодавця ви можете звернутися до Міністерства соціальної політики України.
Стосовно надання матеріального забезпечення студентам, які одночасно працюють та навчаються на денному відділенні навчального закладу повідомляємо.
Відповідно до статті 31 Закону підставою для призначення допомоги по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи.
Крім того, пунктом 30 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266, передбачено, що у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, страхові виплати здійснюються на підставі копії виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.
Згідно із пунктом 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін (стаття 21 КЗпП). Що стосується студентів денної форми навчання, то під час навчання між ними та навчальними закладами не виникають трудові відносини і не укладається трудовий договір. Тому навчання не є основним місцем роботи студента. Отже, його роботу (у разі працевлаштування) не можна вважати такою, що виконується крім його основної роботи, тобто сумісництвом. Крім того, позицію, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом, визначено частиною 3 пункту 14 постанови Верховного Суду України від 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Отже, робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом, і тому вона передбачає ведення трудової книжки відповідно до загального порядку та є для таких осіб основним місцем роботи. Неправильно оформлені трудові відносини підлягають переоформленню відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи зазначене, у разі якщо особа з денною формою навчання (студент) буде працевлаштована відповідно до чинного трудового законодавства, вона матиме право на виплату допомоги по вагітності та пологах, по тимчасовій непрацездатності на загальних підставах як застрахована особа.
Заступник директора С. Нестеров
