Лист Державної аудиторської служби України «Щодо застосування норм статті 119 КЗпПУ в частині надання громадянці гарантій щодо збереження місця роботи»

від 20 листопада 2017 р. № 25-18/627

(в и т я г)

Державна аудиторська служба України розглянула лист <...> щодо застосування норм статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — Кодекс) в частині надання громадянці <...> гарантій щодо збереження місця роботи та в межах компетенції повідомляє.

Щодо застосування положень статті 119 Кодексу та гарантій збереження місця роботи працівника

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до положень частини третьої статті 119 Кодексу та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII) за працівниками, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зокрема, згідно з пунктом 3 статті 36 Кодексу натепер може бути підставою припинення трудового договору призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Слід зазначити, що частину четверту статті 119 Кодексу, якою надавалися додаткові гарантії працівникам, що були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжували військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше, ніж на строк укладеного контракту, зберігалося місце роботи, виключено на підставі Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби».

Понад те, частиною дванадцятою статті 1 Закону № 2232-XII встановлено, що жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).

Крім того, частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено види військової служби, серед яких військова служба за контрактом осіб рядового складу та військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу є окремим видом військової служби та ніяк не належить до строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Водночас відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2017 року № 44/2017 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2017 році» йдеться про призов на строкову військову службу придатних за станом здоров’я до військової служби громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 20 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.

Оскільки <...> не була призвана та мобілізована на військову службу, не була військовозобов’язаною та не перебувала в запасі, а добровільно уклала контракт на проходження військової служби та взяла на себе зобов’язання, передбачені контрактом, гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 Кодексу, правомірно до неї не застосовувати.

Щодо «особливого періоду»

Абзацом одинадцятим статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі — Закон 1932-XII) визначено, що «особливий період» — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі — Закон № 3543-XII) визначено, що мобілізація — це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах «особливого періоду».

За змістом статті 1 Закону № 3543-XII «особливий період» триває з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією згідно з положеннями наведеної статті є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону № 3543-XII зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах «особливого періоду».

Водночас статтею 1 Закону № 3543-XII надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Враховуючи зміст наведених норм права, можна зробити висновок, що наразі «особливого періоду» не запроваджено, як і не оголошено воєнного стану, оскільки особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни — воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року № 826/18425/15 та інших судових суперечках, що належать до цієї категорії справ.)

Щодо звернення депутата Полтавської міської ради <...>

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держаудитслужба як орган державної влади, її міжрегіональні територіальні органи та їх посадові особи у своїй діяльності керуються виключно Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Поряд з цим частинами другою та третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено: відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тому є привід вважати, що твердження депутата <...> щодо незаконності звільнення в порядку, передбаченому пунктом 3 статті 36 Кодексу, є безпідставними, оскільки чинними нормативними актами ця ситуація врегульована.

Поряд з цим депутатом <...> неправильно сприйняті поняття норм права, а саме: не розмежовано поняття «призов» та «добровільне укладення контракту», що може свідчити про хибне сприйняття видів військової служби.

Також слід зважати, що наведена до прикладу постанова Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року № 800/582/14 аж ніяк не стосується цієї конкретної ситуації, оскільки фактичні обставини справи, що наведені в ній, кардинально різняться від ситуації в цьому (конкретному) випадку.

Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року № 712/12892/15-ц оспорюються подібні обставини справи, причому на користь роботодавця.

<...>

 

Голова                                                                                                       Л. Гаврилова

0