від 21 червня 2017 р. № 312/0/22-17/13
Юридичним департаментом Міністерства розглянуто лист <...> і в межах компетенції повідомляється.
Згідно з частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами. Норми законодавства про працю поширюються і на трудові відносини, що виникають між працівником та фізичною особою — підприємцем (далі — підприємець).
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Нормами статті 29 КЗпП України встановлено, що до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний, зокрема, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Згідно з частиною першою статті 142 КЗпП України правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII в Україні чинні Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджені постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20 липня 1984 р. № 213, в частині, що не суперечить Конституції і законам України.
Недотримання роботодавцем, в тому числі підприємцем, визначеного порядку допуску до роботи працівника є порушенням законодавства про працю.
Відповідальність роботодавця за порушення законодавства про працю визначено статтею 265 КЗпП України та статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи та організації керуються положеннями наказу Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 05.12.2008 р. № 489 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету статистики України від 25.12.2009 р. № 496).
Інші питання, що містяться у Вашому листі, не належать до компетенції Мінсоцполітики.
Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони мають інформаційний, рекомендаційний та необов’язковий характер.
Директор Юридичного департаменту О. Туліна
