ДАТА ПІДПИСАННЯ: 28.07.51 р.
ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНОЮ: 10.01.2002 р.
Офіційний переклад.
Додатково див. Статус
станом на 19 травня 2009 року
Преамбула
Високі Договірні Сторони,
беручи до уваги, що Статут Організації Об’єднаних Націй і Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 р., встановили принцип, згідно з яким всі люди повинні користуватися основними правами та свободами без будь-якої дискримінації у цьому відношенні,
беручи до уваги, що Організація Об’єднаних Націй неодноразово виявляла свій глибокий інтерес до долі біженців і докладала всіх зусиль для того, щоб забезпечити біженцям якомога ширше користування зазначеними основними правами та свободами,
беручи до уваги, що бажано переглянути та об’єднати укладені раніше міжнародні угоди про статус біженців і розширити сферу застосування цих договорів та захист, який вони надають, шляхом укладення нової угоди,
беручи до уваги, що надання права притулку може покласти на деякі країни надмірний тягар і що задовільне вирішення проблеми, міжнародний масштаб і характер якої визнані Організацією Об’єднаних Націй, не може через це бути досягнуте без міжнародного співробітництва,
висловлюючи побажання, щоб всі держави, визнаючи соціальний і гуманітарний характер проблеми біженців, вжили всіх заходів для запобігання непорозумінню між державами у зв’язку з цією проблемою,
відмічаючи, що Верховному комісару Організації Об’єднаних Націй у справах біженців доручено нагляд за дотриманням міжнародних конвенцій із захисту біженців, і визнаючи, що ефективність координації заходів, які вживаються для вирішення цієї проблеми, залежатиме від співпраці держав з Верховним комісаром,
уклали таку угоду:
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1
Визначення терміну «біженець»
A. У цій Конвенції термін «біженець» означає особу, яка:
1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;
постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;
2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
У тих випадках, коли будь-яка особа є громадянином декількох країн, вислів «країна її національної належності» означає будь-яку з країн, громадянином якої вона є, і така особа не вважається такою, що позбавлена захисту країни своєї національної належності, якщо без будь-якої поважної причини, яка випливає з обгрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином якої вона є.
B. 1) У цій Конвенції слова «події, які відбулися до 1 січня 1951 р.» в статті 1 розділу A означають: або a) «події, які відбулися в Європі до 1 січня 1951 р.»; або b) «події, які відбулися в Європі або в інших місцях до 1 січня 1951 р.»; кожна Договірна Держава зазначить під час підписання, ратифікації або приєднання, яке з цих значень вона використовує щодо своїх зобов’язань за цією Конвенцією.
2) Будь-яка Договірна Держава, яка прийняла альтернативне значення «a», може будь-коли розширити свої зобов’язання, прийнявши альтернативне значення «b» шляхом повідомлення на адресу Генерального Секретаря Організації Об’єднаних Націй.
C. Положення цієї Конвенції більше не поширюються на особу, яка підпадає під визначення розділу A, та яка
1) добровільно повторно скористалася захистом країни своєї громадянської належності; або
2) втративши своє громадянство, знову добровільно набула його; або
3) набула нового громадянства і користується захистом країни своєї нової громадянської належності; або
4) добровільно знову влаштувалася в країні, яку вона залишила або за межами якої вона перебувала через побоювання щодо переслідувань; або
5) більше не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, за яких вона була визнана біженцем, більше не існують;
положення цього пункту не застосовуються до біженців, які підпадають під визначення пункту 1 розділу A цієї статті, якщо вони в змозі привести достатні підстави, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності;
6) будучи особою без визначеного громадянства, може повернутися до країни свого попереднього звичайного місця проживання, оскільки обставини, за яких вона була визнана біженцем, більше не існують;
положення цього пункту не застосовуються до біженців, які підпадають під визначення пункту 1 розділу A цієї статті, якщо вони можуть навести переконливі причини, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до країни свого колишнього місця проживання.
D. Положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, які в цей час користуються захистом або допомогою інших органів або установ Організації Об’єднаних Націй, окрім Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців.
У разі, коли такий захист або допомога з будь-якої причини були припинені до того, як становище цих осіб було остаточно врегульоване згідно з відповідними резолюціями, прийнятими Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй, ці особи автоматично набувають прав, які випливають з цієї Конвенції.
E. Положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, за якими компетентні органи країни, в якій вони проживають, визнають права та обов’язки, пов’язані з громадянством цієї країни.
F. Положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони:
a) вчинили злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людяності, як це визначено в міжнародних актах, укладених з метою вжиття заходів щодо подібних злочинів;
b) вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці;
c) винні у вчиненні дій, які суперечать цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.
Стаття 2
Загальні зобов’язання
У кожного біженця є зобов’язання перед країною, в якій він знаходиться, згідно з якими, зокрема, він повинен дотримуватися законів та розпоряджень цієї країни, а також заходів, які застосовуються для підтримання громадського порядку.
Стаття 3
Неприпустимість дискримінації
Договірні Держави застосовуватимуть положення цієї Конвенції до біженців без будь-якої дискримінації за ознакою їхньої раси, релігії або країни їхнього походження.
Стаття 4
Релігійні переконання
Договірні Держави надаватимуть біженцям, які знаходяться на їхніх територіях, принаймні таке ж сприятливе становище, як і своїм власним громадянам, щодо свободи сповідувати свою релігію і свободи надавати своїм дітям релігійне виховання.
Стаття 5
Права, які надаються незалежно від цієї Конвенції
Ніщо в цій Конвенції не порушує жодних прав і переваг, наданих біженцям будь-якою Договірною Державою незалежно від цієї Конвенції.
Стаття 6
Вираз «за таких самих обставин»
У цій Конвенції вираз «за таких самих обставин» означає, що біженець повинен задовольняти будь-які вимоги (включаючи вимоги щодо терміну та умов перебування або проживання в країні), які конкретна особа мала б виконати аби скористатися відповідним правом, якби вона не була біженцем, за винятком вимог, які біженець не в змозі виконати у зв’язку з їхнім характером.
Стаття 7
Вилучення з принципу взаємності
1. Крім тих випадків, коли біженцям на підставі цієї Конвенції надається більш сприятливе правове становище, Договірна Держава надаватиме їм становище, яким взагалі користуються іноземці.
2. Після закінчення трирічного періоду проживання на території Договірних Держав усі біженці звільнятимуться від встановленої законодавчим шляхом вимоги взаємності.
3. Кожна Договірна Держава й надалі надаватиме біженцям права та переваги, на які вони, без усякої взаємності, мали право в день набуття чинності цією Конвенцією щодо цієї держави.
4. Договірні Держави прихильно ставляться до можливості надання біженцям, без усякої взаємності, прав і переваг, окрім тих, на які вони мають право згідно з пунктами 2 і 3, і до можливого звільнення від вимоги взаємності біженців, які не відповідають умовам, передбаченим у пунктах 2 і 3.
5. Положення пунктів 2 і 3 застосовуються як до прав і переваг, згаданих у статтях 13, 18, 19, 21 і 22 цієї Конвенції, так і до прав і переваг, не передбачених в ній.
Стаття 8
Вилучення з виключних заходів
Виключні заходи, які можуть бути вжиті щодо осіб, майна або інтересів громадян іноземної держави, не застосовуватимуться Договірними Державами до біженців, які формально є громадянами цієї держави, лише на підставі їхнього громадянства. Договірні Держави, законодавство яких не допускає застосування висловленого у цій статті, загального принципу, у відповідних випадках встановлюватимуть вилучення в інтересах таких біженців.
Стаття 9
Тимчасові заходи
Ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з’ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Стаття 10
Безперервність проживання
1. Якщо біженець був депортований під час другої світової війни та відправлений на територію однієї з Договірних Держав і там проживає, то період такого примусового перебування розглядатиметься як період законного проживання в межах цієї території.
2. Якщо біженець був депортований під час другої світової війни з території однієї з Договірних Держав і до набуття чинності цією Конвенцією повернувся туди для постійного проживання, то період проживання до та після такої депортації розглядатиметься як один безперервний період у всіх тих випадках, коли потрібне безперервне проживання.
Стаття 11
Біженці-моряки
Якщо біженцями є особи, які несуть регулярну службу в екіпажах суден, які плавають під прапором однієї з Договірних Держав, то ця держава прихильно поставиться до поселення цих осіб на своїй території і до видачі їм проїзних документів або до надання їм тимчасового права в’їзду на її територію, зокрема з метою полегшення їхнього поселення в будь-якій іншій країні.
РОЗДІЛ II
ПРАВОВИЙ СТАТУС
Стаття 12
Особистий статус
1. Особистий статус біженця визначається законами країни його доміцилія або, якщо у нього такого немає, — законами країни його проживання.
2. Права, раніше набуті біженцем і пов’язані з його особистим статусом, зокрема права, які стосуються шлюбу, дотримуватимуться Договірними Державами після виконання, якщо необхідно, формальностей, які вимагаються законами цієї держави, за умови, що відповідне право є одним з тих прав, які були б визнані законами цієї держави, якби ця особа не стала біженцем.
Стаття 13
Рухоме та нерухоме майно
Щодо придбання рухомого та нерухомого майна та інших пов’язаних з ним прав, а також щодо орендних та інших договорів, які стосуються рухомого та нерухомого майна, Договірні Держави надаватимуть біженцям найсприятливіше становище і, у будь-якому разі, не менш сприятливе, ніж те, яким користуються іноземці за таких самих обставин.
Стаття 14
Авторські та промислові права
Що стосується захисту промислових прав, таких як права на винаходи, креслення та моделі, торгові марки, назву фірми, та прав на літературні, художні та наукові твори, то біженцям у тій країні, де вони мають своє звичайне місце проживання, надаватиметься такий самий захист, що й громадянам цієї країни. На території будь-якої іншої Договірної Держави їм надаватиметься такий самий захист, який надається на цій території громадянам країни, в якій вони мають звичайне місце проживання.
Стаття 15
Право асоціацій
Щодо асоціацій неполітичного характеру, які не мають на меті отримувати вигоду, та щодо професійних спілок Договірні Держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, найсприятливіше становище, яке відповідає становищу громадян іноземної держави за таких самих обставин.
Стаття 16
Право звернення до суду
1. Кожний біженець має право вільного звернення до суду на території всіх Договірних Держав.
2. На території Договірної Держави, в якій знаходиться його звичайне місце проживання, кожний біженець користуватиметься щодо права звернення до суду таким самим правом, що й громадяни, зокрема з питань юридичної допомоги та звільнення від забезпечення сплати судових витрат (cautio judicatum solvi).
3. Кожному біженцю в усіх інших країнах, крім країни його звичайного місця проживання, з питань, згаданих у пункті 2, надаватиметься те ж становище, що й громадянам країни його звичайного місця проживання.
РОЗДІЛ III
ЗАНЯТТЯ, ЯКІ ПРИНОСЯТЬ ДОХОД
Стаття 17
Робота за наймом
1. Договірні Держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, щодо права роботи за наймом, найсприятливіше правове становище, яким користуються громадяни іноземних держав за таких самих обставин.
2. У будь-якому разі обмежувальні заходи, які стосуються іноземців або найму іноземців і застосовуються з метою охорони внутрішнього ринку праці, не застосовуватимуться до біженців, на яких ці заходи не поширювалися в день набуття чинності цією Конвенцією для відповідної Договірної Держави або які задовольняють одну з таких умов:
a) проживають у межах країни не менше трьох років;
b) дружини/чоловіки яких мають громадянство країни проживання. Біженець не може посилатися на цю постанову, якщо він/вона залишив/залишила сім’ю;
c) одна дитина або декілька дітей яких мають громадянство країни проживання.
3. Договірні Держави прихильно поставляться до можливості зрівняти права всіх біженців щодо роботи за наймом з правами громадян і, зокрема, тих біженців, які потрапили на їхню територію в порядку виконання програми вербування робочої сили або згідно з планами імміграції.
Стаття 18
Робота на власному підприємстві
Договірні Держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, найсприятливіше правове становище, і в будь-якому разі не менш сприятливе становище, ніж те, яким зазвичай користуються іноземці за таких самих обставин щодо права самостійно займатися сільським господарством, промисловістю, ремеслами і торгівлею, а також права засновувати торгові та промислові компанії.
Стаття 19
Вільні професії
1. Кожна Договірна Держава надаватиме біженцям, які законно проживають на її території та мають дипломи, визнані компетентними органами цієї держави, а також бажають займатися вільними професіями, найсприятливіше правове становище і, в будь-якому разі, не менш сприятливе становище, ніж те, яким зазвичай користуються іноземці за таких самих обставин.
2. Договірні Держави вживатимуть усіх заходів, які допускаються їхніми законами та конституцією, для того, щоб забезпечити влаштування таких біженців на позаметропольних територіях, за міжнародні відносини яких вони відповідають.
РОЗДІЛ IV
СОЦІАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ
Стаття 20
Система пайків
Там, де існує обов’язкова для всього населення система пайків, яка регулює загальний розподіл дефіцитних продуктів, така система застосовується щодо біженців на рівних умовах з громадянами.
Стаття 21
Житлове питання
Оскільки житлове питання регулюється законами або розпорядженнями або знаходиться під контролем публічної влади, Договірні Держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, найсприятливіше правове становище, у будь-якому разі положення не менш сприятливе, ніж те, яким звичайно користуються іноземці за таких самих обставин.
Стаття 22
Народна освіта
1. Щодо початкової освіти Договірні Держави надаватимуть біженцям те ж правове становище, що й громадянам.
2. Щодо інших видів народної освіти, окрім початкової, і зокрема щодо можливості навчатися, визнання іноземних атестатів, дипломів та ступенів, звільнення від плати за право навчання та зборів, а також щодо надання стипендій Договірні Держави надаватимуть біженцям найсприятливіше правове становище, принаймні становище не менш сприятливе, ніж те, яким звичайно користуються іноземці за таких самих обставин.
Стаття 23
Урядова допомога
Договірні Держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, таке саме становище щодо урядової допомоги та підтримки, яким користуються їхні громадяни.
Стаття 24
Трудове законодавство та соціальне забезпечення
1. Договірні Держави надаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, таке саме становище, що й громадянам, щодо нижченаведеного:
a) винагороди за працю, включаючи допомогу на сім’ю, якщо така допомога є частиною винагороди за працю, тривалості робочого дня, понаднормових робіт, оплачуваних відпусток, обмеження роботи на дому, мінімального віку осіб, які працюють за наймом, учнівства та професійної підготовки, праці жінок та підлітків і користування перевагами колективних договорів, оскільки ці питання регулюються законами або розпорядженнями, або контролюються адміністративною владою;
b) соціального забезпечення (законоположень стосовно нещасних випадків на роботі, професійних захворювань, материнства, хвороби, інвалідності, старості, смерті, безробіття, обов’язків щодо сім’ї та інших випадків, які згідно з внутрішніми законами або розпорядженнями передбачаються системою соціального забезпечення) з такими обмеженнями:
|
i) може існувати належний порядок збереження набутих прав та прав, які знаходяться в процесі набуття; |
|
ii) закони або розпорядження країни проживання можуть приписувати спеціальний порядок отримання повної або часткової допомоги, яка виплачується повністю з державних коштів, і допомоги, яка виплачується особам, які не виконали всіх умов щодо внесків, які вимагаються для отримання нормальної пенсії. |
2. На право на компенсацію в разі смерті біженця внаслідок нещасного випадку на роботі або професійного захворювання не впливатиме та обставина, що вигодоотримувач проживає не на території Договірної Держави.
3. Договірні Держави надаватимуть біженцям переваги, які випливають з угод, укладених між ними або з таких, які можуть бути укладені в майбутньому, про збереження набутих прав та прав, які знаходяться в процесі набуття, щодо соціального забезпечення, з дотриманням лише тих умов, які застосовуються до громадян держав, які підписали згадані угоди.
4. Договірні Держави прихильно віднесуться до питання про надання, наскільки це можливо, біженцям переваг, що випливають з подібних угод, які в кожний даний момент можуть бути чинними між цими Договірними Державами та державами, які не беруть участі в договорі.
РОЗДІЛ V
АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАХОДИ
Стаття 25
Адміністративне сприяння
1. Коли користування будь-яким правом біженцями зазвичай потребує сприяння з боку органів влади іноземної держави, до яких ці біженці не можуть звертатися, Договірні Держави, на території яких проживають згадані біженці, вживатимуть заходів для того, щоб таке сприяння надавалося їм властями цієї держави або будь-якою міжнародною владою.
2. Орган або органи влади, згадані в пункті 1, видають або забезпечують під своїм наглядом видачу біженцям таких документів або посвідчень, які зазвичай видаються іноземцям органами влади або через посередництво органів влади держав, громадянами яких вони є.
3. Документи або посвідчення, видані таким чином, замінятимуть офіційні документи, які видаються іноземцям органами влади або через посередництво органів влади держав, громадянами яких вони є, і визнаватимуться дійсними доти, доки не доведено, що вони недійсні.
4. За винятком випадків особливих пільг, які надаються незаможнім особам, за згадані в цій статті послуги може стягуватися плата; однак така плата буде помірною та відповідатиме тій, яка стягується за аналогічні послуги з громадян.
5. Положення цієї статті не зачіпають положень статей 27 та 28.
Стаття 26
Свобода пересування
Кожна Договірна Держава надаватиме біженцям, які законно проживають на її території, право обирати місце проживання та вільно пересуватись в межах її території за умови дотримання всіх правил, які зазвичай застосовуються до іноземців за тих же обставин.
Стаття 27
Посвідчення особи
Договірні Держави видаватимуть посвідчення особи біженцям, які знаходяться на їхній території та не мають дійсних проїзних документів.
Стаття 28
Проїзні документи
1. Договірні Держави видаватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, проїзні документи для пересування за межами їхньої території, оскільки цьому не перешкоджають поважні причини державної безпеки та громадського порядку; до таких документів застосовуватимуться положення правил, які додаються до цієї Конвенції. Договірні Держави можуть видавати такі проїзні документи будь-якому іншому біженцю, який знаходиться на їхній території; вони, зокрема, прихильно поставляться до питання про видачу подібних проїзних документів біженцям, які знаходяться на їхній території та не мають можливості отримати проїзний документ у країні свого законного проживання.
2. Проїзні документи, видані біженцям на підставі попередніх міжнародних угод учасниками таких, визнаватимуться та розглядатимуться Договірними Державами так, як би вони були видані на підставі цієї статті.
Стаття 29
Податки
1. Договірні Держави не обкладатимуть біженців жодним митом, зборами або податками, окрім або понад тих, які стягуються чи можуть стягуватися із своїх громадян у подібних ситуаціях.
2. Ніщо у положеннях попереднього пункту не виключає застосування до біженців законів і розпоряджень щодо зборів за видачу іноземцям адміністративних документів, включаючи посвідчення особи.
Стаття 30
Вивіз майна
1. Договірні Держави згідно зі своїми законами та розпорядженнями дозволятимуть біженцям вивіз майна, яке вони привезли з собою на їхні території, до іншої країни, в яку їм було надано право в’їзду для поселення.
2. Договірні Держави прихильно поставляться до клопотань біженців про дозвіл на вивіз майна, яке необхідне їм для поселення в інших країнах, в які їм надано право в’їзду, де б це майно не знаходилось.
Стаття 31
Біженці, які перебувають у країні притулку незаконно
1. Договірні Держави не накладатимуть стягнень за незаконний в’їзд або незаконне перебування на їхній території біженців, які, прибувши з території, де їхньому життю і свободі загрожувала небезпека, як зазначено у статті 1, в’їжджають або знаходяться на території цих держав без дозволу, за умови, що такі біженці без зволікань самі з’являться до органів влади і наведуть переконливі пояснення щодо свого незаконного в’їзду або перебування.
2. Договірні Держави не обмежуватимуть свободу пересування таких біженців обмеженнями, окрім тих, що необхідні; такі обмеження застосовуватимуться лише доти, доки статус цих біженців у цій країні не буде врегульований або поки вони не отримають право на в’їзд до іншої країни. Договірні Держави надаватимуть таким біженцям достатній термін і всі необхідні умови для отримання ними права на в’їзд до іншої країни.
Стаття 32
Вислання
1. Договірні Держави не будуть висилати біженців, які законно проживають на їхній території, окрім як з міркувань державної безпеки або громадського порядку.
2. Вислання таких біженців проводитиметься лише на виконання рішень, винесених у судовому порядку. Крім випадків, коли цьому перешкоджають поважні міркування державної безпеки, біженцям буде надано право надати для свого виправдання докази та оскарження відповідним інстанціям чи особі або особам, спеціально призначеним відповідними інстанціями, а також право мати для цих цілей своїх представників.
3. Договірні Держави надаватимуть таким біженцям достатній строк для отримання законного права на в’їзд до іншої країни. Договірні Держави зберігають за собою право застосовувати протягом цього строку такі заходи внутрішнього характеру, які вони вважатимуть необхідними.
Стаття 33
Заборона вислання біженців або їхнього примусового повернення (в країни, з яких вони прибули)
1. Договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
2. Ця постанова, однак, не може застосовуватися до біженців, які розглядаються з поважних причин як такі, що є суспільно небезпечними і становлять загрозу безпеці країни, в якій вони знаходяться, або засуджені чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину.
Стаття 34
Натуралізація
Договірні Держави будуть по можливості полегшувати асиміляцію та натуралізацію біженців. Вони, зокрема, робитимуть все, що від них залежить, для прискорення діловодства з натуралізації та можливого зменшення пов’язаних з цим зборів та витрат.
РОЗДІЛ VI
ПОЛОЖЕННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ЗАСТОСУВАННЯ КОНВЕНЦІЇ І ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ
Стаття 35
Співпраця національної влади з Організацією Об’єднаних Націй
1. Договірні Держави зобов’язуються співпрацювати з Управлінням Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців чи будь-яким іншим органом Об’єднаних Націй, на який може перейти виконання його функцій, і, зокрема, сприятимуть виконанню ним обов’язків щодо нагляду за застосуванням положень цієї Конвенції.
2. Щоб дати Управлінню Верховного комісара чи будь-якому іншому органу Організації Об’єднаних Націй, що може перейти на його місце, можливість подавати доповіді відповідним органам Організації Об’єднаних Націй, Договірні Держави зобов’язуються забезпечувати їх у належній формі потрібними їм відомостями та статистичними даними, стосовно:
a) стану біженців;
b) виконання цієї Конвенції і
c) законів, розпоряджень та декретів, які чинні або які можуть набути чинності, з питання про біженців.
Стаття 36
Інформація про національні та законодавчі акти
Договірні Держави повідомлять Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй текст законів і розпоряджень, виданих ними з метою виконання цієї Конвенції.
Стаття 37
Конвенції, укладені раніше
Із збереженням чинності пункту 2 статті 28 цієї Конвенції ця Конвенція для сторін, які в ній беруть участь, замінює акти від 5 липня 1922 р., 31 травня 1924 р., 12 травня 1926 р., 30 червня 1928 р. і 30 липня 1935 р., конвенції від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протокол від 14 вересня 1939 р. і Угоду від 15 жовтня 1946 року.
РОЗДІЛ VII
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 38
Вирішення спорів
Усі спори між учасниками цієї Конвенції щодо її тлумачення чи застосування, які не можуть бути вирішені іншим шляхом, на прохання будь-якої сторони у спорі передаватимуться до Міжнародного Суду.
Стаття 39
Підписання, ратифікація та приєднання
1. Ця Конвенція буде відкрита для підписання в Женеві 28 липня 1951 р. і після цього буде депонована у Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй. Вона буде відкрита для підписання в Європейському відділені Організації Об’єднаних Націй з 28 липня до 31 серпня 1951 р. і буде знову відкрита для підписання в Центральних Установах Організації Об’єднаних Націй з 17 вересня 1951 р. до 31 грудня 1952 року.
2. Ця Конвенція буде відкрита для підписання від імені усіх держав-членів Організації Об’єднаних Націй, а також від імені будь-якої іншої держави, яка отримала запрошення брати участь у Конференції повноважних представників з питання про статус біженців і апатридів, або будь-якої держави, якій Генеральна Асамблея запропонує її підписати. Ця Конвенція підлягає ратифікації, причому ратифікаційні грамоти будуть депоновані у Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.
3. Ця Конвенція буде відкрита з 28 липня 1951 р., для приєднання держав, згаданих у пункті 2 цієї статті. Приєднання проводитиметься шляхом депонування у Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй акта про приєднання.
Стаття 40
Постанова про територіальне застосування Конвенції
1. Будь-яка держава під час підписання або ратифікації Конвенції чи приєднання до неї може заявити, що дія цієї Конвенції поширюється на всі або деякі території, за міжнародні відносини яких ця держава відповідає. Така заява набуде чинності в день набуття чинності Конвенцією для цієї держави.
2. У будь-який час після цього подібне поширення дії Конвенції має бути оголошене шляхом повідомлення на адресу Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй і набуває чинності на дев’яностий день після дати отримання Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй цього повідомлення або ж в день набуття чинності Конвенцією для цієї держави, якщо ця остання дата є пізнішою.
3. Стосовно тих територій, на які під час підписання, ратифікації чи приєднання ця Конвенція не поширювалась, кожна заінтересована держава розгляне питання про можливість вжиття заходів, необхідних для поширення дії цієї Конвенції на такі території, за згоди урядів таких територій, там, де це необхідно з причин конституційного характеру.
Стаття 41
Постанови про федеративні держави
До держав федеративного чи неунітарного типу застосовуватимуться такі положення:
a) стосовно тих статей цієї Конвенції, які підпадають під законодавчу юрисдикцію федеральної законодавчої влади, зобов’язання федерального уряду будуть у зазначених межах відповідати зобов’язанням сторін у цій Конвенції, які не є федеративними державами;
b) щодо статей цієї Конвенції, які підпадають під законодавчу юрисдикцію штатів, провінцій або кантонів які входять до федерації і не зобов’язані, згідно з конституційним ладом федерації, вживати законодавчих заходів, федеральний уряд при першій можливості повідомить про ці статті відповідні власті штатів, провінцій чи кантонів, супроводжуючи це повідомлення своїм схвальним відзивом;
c) федеральні держави, які є стороною в цій Конвенції, на прохання будь-якої іншої Договірної Держави, передане через Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, нададуть довідку про існуючі у федерації та її складових частинах закони і практику щодо будь-якого конкретного положення Конвенції із зазначенням того, якою мірою це положення було виконане законодавчим чи іншим шляхом.
Стаття 42
Застереження
1. Під час підписання, ратифікації або приєднання будь-яка держава може зробити застереження до статей Конвенції, крім статей 1, 3 і 4, пункту 1 статті 16, статей 33 і 36 — 46 включно.
2. Будь-яка держава, що робить застереження відповідно до пункту 1 цієї статті, може будь-коли відмовитися від цього застереження шляхом повідомлення про це Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.
Стаття 43
Набуття чинності
1. Ця Конвенція набуває чинності на дев’яностий день з дня депонування шостої ратифікаційної грамоти або акта про приєднання.
2. Для всіх держав, що ратифікували Конвенцію або приєдналися до неї після депонування шостої ратифікаційної грамоти або акта про приєднання, Конвенція набуває чинності на дев’яностий день з дня депонування відповідною державою своєї ратифікаційної грамоти або акта про приєднання.
Стаття 44
Денонсація
1. Будь-яка Договірна Держава може будь-коли денонсувати цю Конвенцію шляхом повідомлення на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.
2. Така денонсація набуває чинності для відповідної Договірної Держави через один рік з дня отримання повідомлення Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй.
3. Будь-яка держава, що зробила заяву або відправила повідомлення на підставі статті 40, може будь-коли після цього, шляхом повідомлення на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, заявити, що Конвенція не буде поширюватися на відповідну територію через рік після отримання зазначеного повідомлення Генеральним секретарем.
Стаття 45
Перегляд
1. Будь-яка Договірна Держава може шляхом повідомлення на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй в будь-який час вимагати перегляду цієї Конвенції.
2. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй буде рекомендувати відповідні заходи, якщо у зв’язку з такою вимогою буде необхідно вжити будь-яких заходів.
Стаття 46
Повідомлення, які розсилає Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй
Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй повідомлятиме всім членам Організації Об’єднаних Націй та державам, що не є її членами, зазначеним у статті 39:
a) про заяви і повідомлення, які надійшли на підставі розділу В статті 1;
b) про підписання, ратифікації та приєднання, передбачені статтею 39;
c) про заяви та повідомлення, передбачені статтею 40;
d) про застереження та відмови від застережень, передбачених статтею 42;
e) про дату набуття чинності цією Конвенцією згідно зі статтею 43;
f) про денонсації та повідомлення згідно зі статтею 44;
g) про вимоги перегляду, які надійшли на підставі статті 45.
На посвідчення чого нижчепідписані належним чином уповноважені підписали цю Конвенцію від імені своїх урядів.
Вчинено у Женеві двадцять восьмого дня липня місяця тисяча дев’ятсот п’ятдесят першого року, в одному примірнику, англійський та французький тексти якого є рівно автентичними; цей примірник депонується в архіві Організації Об’єднаних Націй, і його завірені копії надаються всім членам Організації Об’єднаних Націй та державам, які не є її учасницями, згаданим у статті 39.
КОМЕНТАР
Пункт 1
1. Проїзні документи, про які йдеться в статті 28 цієї Конвенції, мають відповідати зразкові, який додається.
2. Ці документи мають видаватися принаймні двома мовами, причому однією з них має бути англійська або французька.
Пункт 2
З урахуванням правил видачі документів, які встановлюються країнами, діти можуть бути внесені до проїзних документів одного з батьків або, у виняткових випадках, — до проїзних документів іншого дорослого біженця.
Пункт 3
Мито, яке стягується за видачу документів, не повинно перевищувати мінімального мита, яке стягується за національні паспорти.
Пункт 4
Крім особливих або виняткових випадків, документ має бути дійсним у якомога більшій кількості країн.
Пункт 5
Документ повинен бути дійсним протягом одного або двох років на розсуд органів влади, які видають документ.
Пункт 6
1. Поновлення або продовження строку дії документа входить до компетенції того органу влади, який його видав, доти, доки власник не оселиться на законних підставах на іншій території і законно проживатиме на території, де розташований вищезгаданий орган влади. За тих же умов видача нового документа входить до компетенції органу влади, який видав попередній документ.
2. Дипломатичні або консульські установи, які мають спеціальні повноваження для цих цілей, повинні мати право на продовження строку дії проїзних документів, виданих їхніми урядами, на період не більше шести місяців.
3. Договірні Держави прихильно розглядатимуть питання про поновлення або продовження строку дії проїзних документів або видачу нових документів біженцям, які більше не проживають на законних підставах на їхній території і не в змозі отримати проїзні документи від країни їхнього законного проживання.
Пункт 7
Договірні Держави визнають дійсність документів, виданих згідно з положеннями статті 28 цієї Конвенції.
Пункт 8
Компетентні органи країни, до якої біженець бажає переїхати, оформляють візу в документі, власником якого він є, якщо така віза є необхідною та якщо вони готові його прийняти.
Пункт 9
1. Договірні Держави зобов’язуються видавати транзитні візи біженцям, які отримали візи території пункту призначення.
2. У видачі таких віз може бути відмовлено з причин, які виправдовують відмову у візі будь-якому іноземцеві.
Пункт 10
Мито за видачу в’їзних, виїзних або транзитних віз не повинно перевищувати мінімального мита за візи для іноземних паспортів.
Пункт 11
Коли біженець законно оселився на території іншої держави, відповідальність за видачу нового документа, за умовами та положеннями статті 28, переходить до компетентних органів цієї території, до яких біженець має право звертатися.
Пункт 12
Органи влади, які видають новий документ, повинні вилучити старий документ та повернути його до країни, яка його видала, якщо в документі вказано, що він підлягає поверненню; у противному випадку вони повинні вилучити цей документ та знищити його.
Пункт 13
1. Кожна Договірна Держава зобов’язана знову прийняти на своїй території в будь-який час протягом строку дії документа власника проїзного документа, виданого нею згідно зі статтею 28 цієї Конвенції.
2. З урахуванням положень попереднього підпункту Договірна Держава може вимагати від власника документа виконання тих формальностей, які можуть бути приписані щодо виїзду з її території або повернення на неї.
3. Договірні Держави зберігають за собою право у виняткових випадках або у випадках, коли перебування біженця дозволяється на певний період, під час видачі документа обмежувати період, протягом якого біженець може повернутися, не менш ніж трьома місяцями.
Пункт 14
За єдиним винятком умов пункту 13 положення цього коментарю жодним чином не зачіпають законів і правил, які регулюють умови приймання, проїзду, проживання, поселення і виїзду з територій Договірних Держав.
Пункт 15
Ні видача документа, ні в’їзд за цим документом не визначають і не зачіпають статусу власника документа, особливо стосовно його національності.
Пункт 16
Видача документа в жодному разі не надає його власникові захисту дипломатичних або консульських установ країни видачі документа і не надає цим установам право захисту.
|
Додаток |
Зразок проїзного документа
Документ повинен мати форму брошури (приблизно 15 х 10 см).
Рекомендовано друкувати документ таким чином, щоб було легко виявити підтирання або зміни, зроблені хімічними або іншими засобами, і щоб слова «Конвенція від 28 липня 1951 року» були надруковані на кожній сторінці мовою країни, яка видала документ.
_____________________________________________
(Обкладинка брошури)
ПРОЇЗНИЙ ДОКУМЕНТ
(Конвенція від 28 липня 1951 року)
______________________________________________
N ____________________
(1)
ПРОЇЗНИЙ ДОКУМЕНТ
(Конвенція від 28 липня 1951 року)
Строк дії цього документа закінчується ____________________________ якщо він не продовжений або не поновлений.
Прізвище _______________________________________________________
Ім’я (імена) _____________________________________________________
Його супроводжують ________________________________ дитина (діти).
1. Цей документ виданий з єдиною метою надати його власникові проїзний документ, який може використовуватись замість національного паспорта. Він не завдає шкоди і жодним чином не зачіпає національність його власника.
2. Власник має дозвіл на повернення до ____________________________ ______________________________ [тут вказати країну, власті якої видають цей документ] або до ________________________________________________, якщо далі не вказана пізніша дата.
[Період, протягом якого власник документа може повернутися, повинен становити не менше трьох місяців].
3. Якщо власник документа оселиться не в тій країні, яка видала цей документ, він повинен, якщо він бажає знову їхати, звернутися до компетентних властей країни свого проживання за новим документом. [Старий проїзний документ повинен вилучатися властями, які видають новий документ, та повертатися властям, які видали старий документ] 1.
(Цей документ містить ______ стор., не рахуючи обкладинки).
____________
1 Речення в дужках може вписуватися урядами, які бажають це зробити.
______________________________________________
(2)
Місце та дата народження ________________________________________
Рід занять ______________________________________________________
Теперішнє місце проживання _____________________________________
* Дівоче прізвище та ім’я (імена) дружини ___________________________
_______________________________________________________________
* Прізвище та ім’я чоловіка ________________________________________
_______________________________________________________________
Опис
Зріст __________________________________
Волосся _______________________________
Колір очей _____________________________
Ніс ___________________________________
Форма обличчя _________________________
Колір обличчя __________________________
Особливі прикмети ______________________
Діти, які супроводжують власника документа
|
Прізвище |
Ім’я (імена) |
Місце та дата народження |
Стать |
|
________________ |
________________ |
________________ |
________________ |
____________
* Непотрібне викреслити.
(Цей документ містить _______ стор., не рахуючи обкладинки).
______________________________________________
(3)
Фото власника документа та печатка властей, які видають документ
Відбитки пальців власника (якщо необхідно)
Підпис власника ________________________________________________
(Цей документ містить ______ стор., не рахуючи обкладинки).
______________________________________________
(4)
1. Цей документ дійсний для таких країн:
_______________________________________________________________
_______________________________________________________________
_______________________________________________________________
_______________________________________________________________
2. Документ або документи, на основі яких виданий цей документ:
_______________________________________________________________
_______________________________________________________________
_______________________________________________________________
Виданий ________________________________
Дата ____________________________________
|
Підпис та печатка властей, які видали документ: |
Мито сплачено
(Цей документ містить ____ стор., не рахуючи обкладинки.)
______________________________________________
(5)
Продовження або поновлення
строку дії документа
|
Мито сплачено: |
від ____________________________ |
|
|
до _____________________________ |
|
Вчинено в ______________________ |
Дата ___________________________ |
|
Підпис та печатка властей, які продовжили або поновили строк дії цього документа: |
______________________
Продовження або поновлення
строку дії документа
|
Мито сплачено: |
від ____________________________ |
|
|
до _____________________________ |
|
Вчинено в ______________________ |
Дата ___________________________ |
|
Підпис та печатка властей, які продовжили або поновили строк дії цього документа: |
(Цей документ містить ___ стор., не рахуючи обкладинки.)
______________________________________________
(6)
Продовження або поновлення
строку дії документа
|
Мито сплачено: |
від ____________________________ |
|
|
до _____________________________ |
|
Вчинено в ______________________ |
Дата ___________________________ |
|
Підпис та печатка властей, які продовжили або поновили строк дії цього документа: |
____________________
Продовження або поновлення
строку дії документа
|
Мито сплачено: |
від ____________________________ |
|
|
до _____________________________ |
|
Вчинено в ______________________ |
Дата ___________________________ |
|
Підпис та печатка властей, які продовжили або поновили строк дії цього документа: |
(Цей документ містить ___ стор., не рахуючи обкладинки.)
______________________________________________
(7-32)
Візи
Прізвище власника цього документа повинно повторюватися у кожній візі.
(Цей документ містить ___ стор., не рахуючи обкладинки.)
ПРОТОКОЛ
щодо статусу біженців
Держави — учасниці цього Протоколу,
беручи до уваги те, що Конвенція щодо статусу біженців, підписана в Женеві 28 липня 1951 року (далі — Конвенція), поширюється лише на тих осіб, які стали біженцями внаслідок подій, які сталися до 1 січня 1951 року,
беручи до уваги, що з часу прийняття Конвенції виникли нові ситуації щодо біженців і що тому біженці, які мають до цього відношення, можуть не підпадати під дію Конвенції,
беручи до уваги бажаність того, щоб усі біженці, які підпадають під визначення, яке міститься в Конвенції, користувалися рівним статусом, незалежно від вказаної дати 1 січня 1951 року,
домовилися про таке:
Стаття I
Загальні положення
1. Держави — учасниці цього Протоколу зобов’язуються застосовувати статті 2 — 34 цієї Конвенції до біженців, які підпадають під нижченаведене визначення.
2. Для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року ...» та слів «... внаслідок таких подій» у статті 1 A (2).
3. Цей Протокол застосовується державами, які беруть у ньому участь, без будь-яких географічних обмежень, за винятком випадків, коли існуючі заяви, зроблені державами, які вже є учасницями Конвенції згідно зі статтею 1 B (1) (a) Конвенції, також застосовується, якщо Протокол не буде продовжений згідно зі статтею 1 B (2) Конвенції відповідно до цього Протоколу.
Стаття II
Співпраця національних органів влади з Організацією Об’єднаних Націй
1. Держави — учасниці цього Протоколу зобов’язуються співпрацювати з Управлінням Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців або з будь-якою іншою установою Організації Об’єднаних Націй, до якої може перейти виконання його обов’язків і, зокрема, сприяти виконанню його обов’язків щодо контролю за застосуванням положень цього Протоколу.
2. Щоб дати можливість Управлінню Верховного комісара або будь-якій іншій установі Організації Об’єднаних Націй, до якої може перейти виконання його функцій, подавати доповіді компетентним органам Організації Об’єднаних Націй, держави — учасниці цього Протоколу зобов’язуються надавати їм у відповідній формі запитувану інформацію та статистичні дані щодо:
a) положення біженців;
b) виконання цього Протоколу;
c) законів, постанов і декретів щодо біженців, які є чинними або можуть згодом набути чинності.
Стаття III
Інформація про національне законодавство
Держави — учасниці цього Протоколу направляють Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй тексти законів і постанов, які вони можуть приймати з метою забезпечення застосування цього Протоколу.
Стаття IV
Вирішення спорів
Усі спори між державами — учасницями цього Протоколу щодо його тлумачення або застосування, які не можуть бути вирішені іншими засобами, передаються до Міжнародного Суду на прохання будь-якої зі сторін в цьому спорі.
Стаття V
Приєднання до Протоколу
Цей Протокол відкритий для приєднання від імені всіх держав — учасниць Конвенції і будь-якої іншої держави — члена Організації Об’єднаних Націй або члена будь-якої спеціалізованої установи або держави, якій Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй направлене запрошення до приєднання до цього Протоколу. Приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання акта про приєднання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.
Стаття VI
Стаття про федеративні держави
До держави федеративного або неунітарного типу застосовуються такі положення:
a) щодо тих статей Конвенції, які застосовуються згідно з пунктом 1 статті I цього Протоколу та підпадають під законодавчу юрисдикцію федеральних законодавчих властей, зобов’язання федерального уряду в зазначених межах відповідають зобов’язанням держав-учасниць, які не є федеративними державами;
b) щодо тих статей Конвенції, які застосовуються згідно з пунктом 1 статті I цього Протоколу та підпадають під законодавчу юрисдикцію штатів, провінцій або кантонів, які входять до федерації і не зобов’язані згідно з конституційним ладом федерації вживати законодавчих заходів, федеральні уряди при першій можливості доводять ці статті разом з позитивною рекомендацією до відома відповідних органів влади штатів, провінцій або кантонів;
c) федеральна держава — учасниця цього Протоколу на вимогу будь-якої іншої держави-учасниці, передану їй через Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, надає довідку про існуючі в федерації та її складових частинах закони та практику щодо будь-якого конкретного положення Конвенції, яке підлягає застосуванню згідно з пунктом 1 статті I цього Протоколу, із зазначенням того, якою мірою це положення було втілене в життя законодавчим або іншим шляхом.
Стаття VII
Застереження та заяви
1. Під час приєднання будь-яка держава може зробити застереження до статті IV цього Протоколу щодо застосування будь-яких положень Конвенції, згідно зі статтею I цього Протоколу, за винятком положень, які містяться в статтях 1, 3, 4, 16 (1) і 33, за умови, що застереження держави — учасниці Конвенції, зроблені згідно з цією статтею, не поширюються на біженців, щодо яких застосовується Конвенція.
2. Застереження, зроблені державами — учасницями Конвенції згідно зі статтею 42, якщо вони не зняті, поширюються на їхні зобов’язання за цим Протоколом.
3. Будь-яка держава, яка робить застереження згідно з пунктом 1 цієї статті, може в будь-який час зняти це застереження шляхом повідомлення про це Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.
4. Заява, зроблена згідно з пунктами 1 і 2 статті 40 Конвенції державою, яка бере в ній участь та приєднується до цього Протоколу, вважається застосовною і щодо цього Протоколу, якщо під час приєднання держава-учасниця не направляє Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй повідомлення про протилежне. Положення пунктів 2 і 3 статті 40 і пункту 3 статті 44 Конвенції вважаються застосовними mutatis mutandis до цього Протоколу.
Стаття VIII
Набуття чинності
1. Цей Протокол набуває чинності в день депонування шостого акта про приєднання.
2. Для всіх держав, які приєднуються до Протоколу після депонування шостого акта про приєднання, Протокол набуває чинності в день депонування такими державами їхнього акта про приєднання.
Стаття IX
Денонсація
1. Будь-яка держава — учасниця Протоколу може денонсувати цей Протокол в будь-який час шляхом повідомлення на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.
2. Така денонсація набуває чинності для відповідної держави-учасниці через один рік після дня отримання такого повідомлення Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй.
Стаття X
Повідомлення, які розсилає Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй
Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй інформує всі держави, згадані в статті V вище, про дату набуття чинності, приєднання, застереження та зняття застережень до цього Протоколу та його денонсацію, а також про заяви та повідомлення щодо нього.
Стаття XI
Депонування в архівах Секретаріату Організації Об’єднаних Націй
Копія цього Протоколу, англійський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якого є рівно автентичними, підписана Головою Генеральної Асамблеї і Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй, депонується в архівах Секретаріату Організації Об’єднаних Націй. Генеральний секретар надсилає завірені копії цього Протоколу всім державам — членам Організації Об’єднаних Націй та іншим державам, згаданим у статті V вище.
