Додатково див. Статус Конвенції
станом на 25 лютого 2008 року
ДАТА ПІДПИСАННЯ: 22.06.70 р.
ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 29.04.72 р.
ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 19.10.2005 р.
Офіційний переклад.
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці й зібравшись 3 червня 1970 року на свою п’ятдесят четверту сесію, і
беручи до уваги положення Конвенції про процедуру встановлення мінімальної заробітної плати, прийнятої 1928 року, і Конвенції про рівну винагороду, прийнятої 1951 року, ратифіковані великою кількістю членів Організації, а також Конвенції про процедуру встановлення мінімальної заробітної плати в сільському господарстві, прийнятої 1951 року і
ураховуючи, що ці Конвенції відіграли значну роль у захисті незабезпечених груп найманих працівників, і
ураховуючи, що настав час прийняти новий акт, який доповнює ці Конвенції та передбачає захист найманих працівників від невиправдано низької заробітної плати, а також, хоча і є документом загального призначення, приділяє особливу увагу потребам країн, що розвиваються, і
ухваливши рішення з приводу прийняття низки пропозицій стосовно процедури встановлення мінімальної заробітної плати й пов’язаних із цим проблем з особливим урахуванням країн, що розвиваються, яка є п’ятим пунктом порядку денного сесії, і
вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять другого дня червня тисяча дев’ятсот сімдесятого року наведену нижче Конвенцію, на яку можна посилатися як на Конвенцію про встановлення мінімальної заробітної плати 1970 року.
Стаття 1
1. Кожний член Міжнародної Організації Праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов’язується створити систему встановлення мінімальної заробітної плати, яка охоплювала б усі групи, найманих працівників, умови праці яких такі, що зумовлювали б доцільність такого охоплення.
2. Компетентний орган влади в кожній країні за погодженням або після широких консультацій з представницькими організаціями заінтересованих роботодавців і працівників, де такі організації є, визначає охоплені групи найманих працівників.
3. Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, у першій доповіді про застосування цієї Конвенції, яка подається відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної Організації Праці, перераховує всі групи найманих працівників, які можуть не бути охопленими виконанням цієї статті, указуючи причини цього, і повідомляє в подальших звітах про стан свого законодавства й практики щодо неохоплених груп, а також про те, наскільки надано чинності або наскільки передбачається надати чинності Конвенції стосовно таких груп.
Стаття 2
1. Мінімальна заробітна плата має силу закону й не підлягає зниженню, а незастосування цього положення спричиняє застосування належних кримінальних або інших санкцій щодо відповідної особи чи осіб.
2. За умови дотримання положень пункту 1 цієї статті повністю визнається право вести колективні переговори.
Стаття 3
Фактори, які потрібно враховувати під час визначення рівня мінімальної заробітної плати, уключають, наскільки це можливо й прийнятно стосовно національної практики та умов:
а) потреби працівників та їхніх сімей з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, прожиткового мінімуму, допомоги з соціального забезпечення та порівняльного життєвого рівня інших соціальних груп;
б) економічні фактори, у тому числі необхідні умови економічного розвитку, рівень продуктивності й бажаність досягнення та підтримання високого рівня зайнятості.
Стаття 4
1. Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, створює та/або зберігає процедуру, пристосовану до умов і потреб держави, згідно з якою можна час від часу встановлювати й регулювати мінімальні ставки для груп найманих працівників, охоплених виконанням статті 1 цієї Конвенції.
2. У зв’язку із впровадженням, застосуванням та модифікуванням такої процедури забезпечується проведення широких консультацій із представницькими організаціями відповідних роботодавців і працівників або, якщо таких організацій не існує, із представниками відповідних роботодавців і працівників.
3. У разі, коли це відповідає характерові процедури встановлення мінімальної заробітної плати, забезпечується також пряма участь в її застосуванні:
а) представників організацій відповідних роботодавців і працівників або, якщо таких організацій не існує, представників відповідних роботодавців і працівників на засадах рівності;
б) осіб, які мають визнану компетенцію представляти загальні інтереси країни та призначені після широких консультацій із представницькими організаціями відповідних роботодавців і працівників, у тих випадках, коли такі організації існують і такі консультації відповідають національному законодавству або практиці.
Стаття 5
Для забезпечення ефективного застосування всіх положень, які стосуються мінімальних ставок заробітної плати, вживають відповідних заходів, таких як належне інспектування, доповнене іншими необхідними заходами.
Стаття 6
Ця Конвенція не вважається такою, що змінює будь-яку існуючу Конвенцію.
Стаття 7
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного Бюро Праці для реєстрації.
Стаття 8
1. Ця Конвенція є обов’язковою лише для тих членів Міжнародної Організації Праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців із дати реєстрації Генеральним директором документів про ратифікацію двох членів Організації.
3. Після цього ця Конвенція набуває чинності щодо будь-якого члена Організації через дванадцять місяців із дати реєстрації його документа про ратифікацію.
Стаття 9
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з дати, коли вона вперше набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного Бюро Праці для реєстрації. Така денонсація не набуває чинності доти, доки не мине рік з дати реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожен член Організації, який ратифікував цю Конвенцію та який протягом року після закінчення згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зобов’язаний на ще один десятирічний період і в подальшому зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду згідно з умовами, передбаченими в цій статті.
Стаття 10
1. Генеральний директор Міжнародного Бюро Праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, надісланих йому членами Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію надісланого йому другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.
Стаття 11
Генеральний директор Міжнародного Бюро Праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об’єднаних Націй усі подробиці всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.
Стаття 12
Щоразу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про дію цієї Конвенції і вирішує, чи є бажаним унесення до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
Стаття 13
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково змінює цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:
а) ратифікація будь-яким членом Організації нової конвенції, яка змінює цю Конвенцію, спричиняє автоматично, незалежно від положень викладеної вище статті 9, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова конвенція набула чинності;
б) починаючи з дати набуття чинності новою конвенцією ця Конвенція перестає бути відкритою для її ратифікації членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за існуючими формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової конвенції.
Стаття 14
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
