Додатково див.
Рекомендацію
від 11 липня 1947 року № 81,
Статус Конвенції станом
на 20 січня 2008 року
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
яка була скликана у Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 19 червня 1947 року на свою тридцяту сесію, та
ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно організації інспекції праці у промисловості й торгівлі, що є четвертим пунктом порядку денного сесії, та
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього одинадцятого дня липня місяця тисяча дев’ятсот сорок сьомого року цю Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1947 року про інспекцію праці:
Розділ I
Інспекція праці у промисловості
Стаття 1
Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, повинен забезпечувати систему інспекції праці на промислових підприємствах.
Стаття 2
1. Система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов’язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
2. Національне законодавство може звільняти від застосування цієї Конвенції підприємства гірничої промисловості і транспорту або частини цих підприємств.
Стаття 3
1. Завданнями системи інспекції праці є:
a) забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров’я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм;
b) забезпечення роботодавців і працівників технічною інформацією та консультацією щодо найбільш ефективних засобів дотримання правових норм;
c) доведення до відома компетентного органу інформації про недоліки або зловживання, які не підпадають під дію існуючих правових норм.
2. Будь-які інші обов’язки, які можуть бути покладені на інспекторів праці, не повинні заважати їм ефективно виконувати їхні основні обов’язки або якимось чином завдавати шкоди авторитетові та неупередженості, які потрібні інспекторам у їхніх відносинах з роботодавцями та працівниками.
Стаття 4
1. Настільки, наскільки це сумісно з адміністративною практикою члена Організації, інспекція праці повинна проводитись під наглядом і контролем центрального органа влади.
2. Для федеративної держави, термін «центральний орган влади» може означати федеральний орган влади або центральний орган влади однієї зі складових частин федерації.
Стаття 5
Компетентний орган вживає відповідних заходів для того, щоб сприяти:
a) ефективній співпраці між службами інспекції та іншими урядовими службами і державними або приватними установами, які займаються подібною діяльністю; та
b) співпраці між представниками інспекції праці та роботодавцями і працівниками або їхніми організаціями.
Стаття 6
Персонал інспекції складається з державних службовців, статус і умови роботи яких забезпечують стабільність зайнятості і роблять їх незалежними від будь-яких змін в уряді та небажаного зовнішнього впливу.
Стаття 7
1. Відповідно до будь-яких умов набору на державну службу, які можуть бути передбачені національним законодавством, інспекторів праці набирають виключно з огляду на їхню кваліфікацію для виконання обов’язків, які будуть на них покладені.
2. Методи перевірки такої кваліфікації визначаються компетентним органом.
3. Інспектори праці отримують відповідну підготовку для виконання своїх обов’язків.
Стаття 8
До складу персоналу інспекції можуть призначатися як чоловіки, так і жінки. У разі потреби на інспекторів-чоловіків та інспекторів-жінок можуть відповідно покладатися особливі обов’язки.
Стаття 9
Кожний член Організації вживає необхідних заходів для того, щоб гарантувати залучення до роботи інспекції належним чином кваліфікованих технічних експертів та спеціалістів, включаючи спеціалістів у галузі медицини, механіки, електрики та хімії, у формах, які вважатимуться такими, що найбільше відповідають національним умовам, з метою забезпечити застосування правових норм щодо охорони здоров’я та безпеки працівників під час їхньої роботи, а також дослідити вплив процесів, матеріалів і методів роботи на здоров’я і безпеку працівників.
Стаття 10
Кількість інспекторів праці має бути достатньою для забезпечення ефективного здійснення функцій інспекційної служби і визначатиметься з належним урахуванням:
a) важливості обов’язків, які повинні виконувати інспектори, зокрема:
|
i) кількість, тип, розмір і розташування підприємств, які підлягають інспекції; |
|
ii) чисельність і категорії працівників, зайнятих на таких підприємствах; та |
|
iii) кількість і складність правових норм, застосування яких слід забезпечити; |
b) матеріальних засобів, наданих у розпорядження інспекторів; та
c) практичних умов, за яких мають проходити інспекційні відвідування для того, щоб вони були ефективними.
Стаття 11
1. Компетентний орган вживає необхідних заходів для того, щоб у розпорядженні інспекторів праці були:
a) місцеві бюро, обладнані відповідно до потреб служби і доступні для всіх відповідних осіб;
b) транспортні засоби, необхідні для виконання їхніх обов’язків, у разі якщо немає відповідних засобів громадського транспорту.
2. Компетентний орган вживає необхідних заходів з метою відшкодування інспекторам праці будь-яких витрат, пов’язаних з пересуванням та будь-яких додаткових витрат, які можуть бути необхідними для виконання їхніх обов’язків.
Стаття 12
1. Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право:
a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;
b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та
c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема:
|
i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; |
|
ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; |
|
iii) зобов’язувати вивішувати об’яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; |
|
iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. |
2. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов’язків.
Стаття 13
1. Інспектори праці уповноважені вживати заходів з метою усунення недоліків, виявлених на споруді, в обладнанні або методах роботи, які вони мають підстави вважати такими, що загрожують здоров’ю чи безпеці працівників.
2. Для того, щоб інспектори праці мали можливість вживати таких заходів, вони будуть уповноважені, з дотриманням права на оскарження у судових або адміністративних органах, яке може бути передбачене законодавством, давати розпорядження або вимагати, щоб було дано розпорядження:
a) щодо внесення протягом визначеного терміну до установки або споруди таких змін, які можуть бути необхідні для забезпечення дотримання правових норм з питань охорони здоров’я та безпеки працівників; або
b) у разі безпосередньої загрози здоров’ю чи безпеці працівників - щодо вжиття заходів, які підлягають негайному виконанню.
3. Якщо процедура, встановлена у пункті 2, є несумісною з адміністративною чи судовою практикою члена Організації, інспектори матимуть право звертатися до компетентного органу для того, щоб він видав наказ або ініціював вжиття заходів, які підлягають негайному виконанню.
Стаття 14
Інспекцію праці повідомляють про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання у тих випадках і у такий спосіб, як це може бути передбачено національним законодавством.
Стаття 15
З урахуванням винятків, які можуть бути передбачені національним законодавством, інспекторам праці:
a) забороняється мати пряму або непряму заінтересованість у справах підприємств, які перебувають під їхнім контролем;
b) ставиться за обов’язок, під загрозою відповідних штрафів або дисциплінарних заходів, не розголошувати, навіть після залишення посади, виробничі або комерційні таємниці чи виробничі процеси, з якими вони могли ознайомитися під час виконання своїх обов’язків; та
c) слід вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги, доведеної до їхнього відома, на недоліки або порушення правових норм і утримуватися від повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що інспекційне відвідування було проведене у зв’язку з отриманням такої скарги.
Стаття 16
Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Стаття 17
1. Особи, які порушують або ухиляються від дотримання правових норм, виконання яких повинні забезпечувати інспектори праці, підлягають негайному судовому переслідуванню без попередження. Проте національне законодавство може передбачити винятки щодо таких випадків, коли має робитися попереднє повідомлення для того, щоб виправити становище або вжити запобіжних заходів.
2. Інспектори праці можуть на свій розсуд вирішувати питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування.
Стаття 18
Відповідні санкції за порушення правових норм, виконання яких повинні забезпечувати інспектори праці, та за перешкоджання інспекторам праці у виконанні їхніх обов’язків, повинні передбачатися національним законодавством та ефективно застосовуватися.
Стаття 19
1. Інспектори праці або місцеві інспекційні бюро, залежно від обставин, повинні подавати центральному органу інспекційної служби періодичні звіти про результати їхньої інспекційної діяльності.
2. Ці звіти складаються у такому порядку і охоплюють такі питання, як це час від часу може визначати центральний орган; вони подаються принаймні так часто, як це може визначати цей орган, але у будь-якому разі не рідше ніж один раз на рік.
Стаття 20
1. Центральний орган інспекції публікує загальний щорічний звіт про діяльність служб інспекції, які перебувають під його контролем.
2. Такі щорічні звіти публікуються протягом розумного терміну після закінчення року, якого вони стосуються, і у будь-якому разі протягом дванадцяти місяців.
3. Копії щорічних звітів надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці протягом розумного терміну після їхнього опублікування і у будь-якому разі протягом трьох місяців.
Стаття 21
У щорічному звіті, який публікує центральний орган інспекції, висвітлюються нижченаведені та всі інші питання, які стосуються справи, настільки, наскільки вони підпадають під контроль зазначеного органу:
a) законодавство щодо діяльності служби інспекції;
b) персонал служби інспекції праці;
c) статистичні дані щодо підприємств, які підлягають інспекції, та кількість працівників, зайнятих на цих підприємствах;
d) статистичні дані про інспекційні відвідування;
e) статистичні дані про порушення та про накладені стягнення;
f) статистичні дані про нещасні випадки на виробництві;
g) статистичні дані про професійні захворювання.
Розділ II
Інспекція праці в торгівлі
Стаття 22
Кожний член Міжнародної організації праці, для якого цей розділ цієї Конвенції є чинним, повинен забезпечувати систему інспекції праці на торговельних підприємствах.
Стаття 23
Система інспекції праці на торговельних підприємствах застосовується до тих підприємств, щодо яких інспектори праці повинні забезпечити застосування правових норм, які стосуються умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
Стаття 24
Система інспекції праці на торговельних підприємствах повинна відповідати вимогам статей 3–21 цієї Конвенції, настільки, наскільки вони можуть бути застосовані.
Розділ III
Різні положення
Стаття 25
1. Будь-який член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю Конвенцію, може шляхом заяви, яка додається до його ратифікаційної грамоти, зазначити, що прийняття ним зобов’язань за цією Конвенцією не поширюється на розділ II.
2. Будь-який член Організації, який зробив таку заяву, може у будь-який час анулювати її наступною заявою.
3. Кожний член Організації, для якого є чинною заява, зроблена відповідно до пункту 1 цієї статті, у своїх щорічних звітах про застосування цієї Конвенції повідомляє про стан свого законодавства і практики стосовно положень розділу II цієї Конвенції і зазначає, якою мірою здійснено або передбачається здійснити згадані положення.
Стаття 26
У будь-якому випадку, коли немає впевненості у тому, що будь-яке підприємство, його частина чи служба або робоче місце є таким підприємством, частиною, службою або робочим місцем, до якого застосовується ця Конвенція, це питання вирішує компетентний орган.
Стаття 27
У цій Конвенції термін «правові норми» включає, на додаток до положень законодавства, рішення третейського суду і колективні угоди, які мають силу закону, і застосування яких повинні забезпечувати інспектори праці.
Стаття 28
Щорічні звіти, які повинні подаватися відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, містять докладну інформацію щодо всіх положень законодавства, які роблять чинними положення цієї Конвенції.
Стаття 29
1. У разі якщо на території члена Організації є великі райони, де внаслідок розпорошеності населення або рівня розвитку району компетентний орган вважає неможливим застосування положень цієї Конвенції, цей орган може звільнити такі райони від застосування цієї Конвенції в цілому, або з такими винятками щодо окремих підприємств чи професій, які він вважає за доцільне зробити.
2. Кожний член Організації у своєму першому щорічному звіті про застосування цієї Конвенції, який подається відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначає будь-які райони, щодо яких він пропонує скористатися положеннями цієї статті, а також причини, з яких він пропонує скористатися цими положеннями. Після дати подання першого щорічного звіту жоден член Організації не може використовувати положення цієї статті, за винятком щодо районів, зазначених у цьому звіті.
3. Кожний член Організації, який використовує положення цієї статті, зазначає у своїх наступних щорічних звітах будь-які райони, щодо яких він відмовляється від права використовувати положення цієї статті.
Стаття 30
1. Що стосується територій, згаданих у статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, зі змінами, внесеними поправкою 1946 року до Статуту Міжнародної організації праці, крім територій, згаданих у пунктах 4 і 5 зазначеної зміненої статті, кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, якнайшвидше після ратифікації надсилає Генеральному директорові Міжнародного бюро праці заяву із зазначенням:
a) територій, стосовно яких він зобов’язується забезпечити застосування положень Конвенції без змін;
b) територій, стосовно яких він зобов’язується забезпечити застосування положень Конвенції зі змінами, і деталей зазначених змін;
c) територій, до яких ця Конвенція не застосовується, і у таких випадках причин, через які вона не застосовується;
d) територій, стосовно яких він відкладає своє рішення.
2. Зобов’язання, згадані у підпунктах a) і b) пункту 1 цієї статті, вважаються невід’ємною частиною ратифікації і мають силу ратифікації.
3. Будь-який член Організації може шляхом нової заяви відмовитись від усіх або частини застережень, які містяться у його попередній заяві, на підставі підпунктів b), c) або d) пункту 1 цієї статті.
4. Будь-який член Організації може у будь-який час, коли ця Конвенція може бути денонсована відповідно до положень статті 34, направити Генеральному директорові заяву, яка змінює у будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви і повідомляє про існуючу позицію щодо таких територій, які він може зазначити.
Стаття 31
1. Коли питання, яких торкається ця Конвенція, входять до компетенції самоуправління будь-якої території, яка не є метрополією, член Організації, відповідальний за міжнародні відносини цієї території, може, за погодженням з урядом цієї території, направити Генеральному директорові Міжнародного бюро праці заяву про взяття зобов’язань за цією Конвенцією від імені такої території.
2. Заява про взяття зобов’язань за цією Конвенцією може бути направлена Генеральному директорові Міжнародного бюро праці:
a) двома чи більше членами Організації щодо будь-якої території, яка перебуває під їхнім спільним управлінням; або
b) будь-яким міжнародним органом, відповідальним за управління будь-якою територією на підставі Статуту Організації Об’єднаних Націй чи будь-яким іншим чином щодо будь-якої такої території.
3. У заявах, які направляються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до попередніх пунктів цієї статті, зазначається, чи будуть положення Конвенції застосовуватися на відповідній території зі змінами чи без змін; якщо у заяві зазначається, що положення Конвенції застосовуватимуться зі змінами, в ній мають бути детально викладені зазначені зміни.
4. Відповідний член, члени Організації або міжнародний орган можуть у будь-який час шляхом подання наступної заяви повністю або частково відмовитися від права вдаватися до змін, зазначених у будь-якій попередній заяві.
5. У будь-який час, коли ця Конвенція може бути денонсована відповідно до положень статті 34, відповідний член, члени Організації або міжнародний орган можуть направити Генеральному директорові заяву, яка змінює у будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви і яка повідомляє про існуюче становище у застосуванні цієї Конвенції.
Розділ IV
Прикінцеві положення
Стаття 32
Офіційні ратифікаційні грамоти цієї Конвенції направляються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
Стаття 33
1. Ця Конвенція є обов’язковою тільки для тих членів Міжнародної організації праці, чиї ратифікаційні грамоти були зареєстровані Генеральним директором.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати реєстрації ратифікаційних грамот двох членів Організації Генеральним директором.
3. Після цього Конвенція набуває чинності для будь-якого члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його ратифікаційної грамоти.
Стаття 34
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона вперше набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, направленим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація набуває чинності через рік після дати реєстрації акта про денонсацію.
2. Для кожного члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим цією статтею, ця Конвенція буде обов’язковою на наступний десятирічний період, і після цього він зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду у порядку, встановленому в цій статті.
Стаття 35
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот, заяв та актів про денонсацію, направлених йому членами Організації.
2. Повідомляючи членам Організації про реєстрацію направленої йому другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає увагу членів Організації на дату набуття чинності цією Конвенцією.
Стаття 36
Генеральний директор Міжнародного бюро праці направляє Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй повні відомості щодо всіх ратифікаційних грамот та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей, для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об’єднаних Націй.
Стаття 37
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за необхідне, вона подає Генеральній конференції звіт про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
Стаття 38
1. У разі якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не буде передбачено інше, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової конвенції, що переглядає, спричиняє ipso jure, незалежно від положень статті 34 вище, негайну денонсацію цієї Конвенції, якщо і коли нова конвенція, що переглядає, набула чинності;
b) починаючи з дати набуття чинності новою конвенцією, що переглядає, ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається у будь-якому разі чинною за її фактичною формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували конвенцію, що переглядає.
Стаття 39
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
