ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 25 листопада 2009 року
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М. В., суддів: Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Костенка А. В., Пшонки М. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2008 року, встановила:
24 січня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 21 листопада 2005 року до 20 серпня 2006 року вона працювала в приватних підприємців: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - на посаді реалізатора продукції в кіоску "Дитячих товарів". Відповідачі в порушення вимог закону належним чином не оформили її на роботу, до трудової книжки записи не вносили й трудову книжку не брали. Вона отримувала заробітну плату в розмірі 500 - 600 грн. на місяць. Неодноразово порушувала питання про оформлення її на роботу належним чином, але відповідачі їй відмовляли.
У зв’язку із наведеним просила поновити її на роботі, стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1925 грн. та 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Також просила внести записи до трудової книжки, поставити на облік у податковій інспекції та пенсійному фонді.
26 лютого 2007 року ОСОБА_1 змінила свої позовні вимоги та просила поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2593 грн. виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, установленої Законом України "Про Державний бюджет України" за відповідний період, і 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Також просила внести записи до трудової книжки, поставити її на облік у податковій інспекції та пенсійному фонді.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовлено у зв’язку з поданням позовної заяви ОСОБА_4 з пропущенням установленого ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) тримісячного строку та недоведенням позивачкою факту укладання з відповідачами трудового договору.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення", зі змінами від 25 травня 1998 року № 15, мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при задоволенні вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Згідно зі ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Суд першої інстанції не зважив на письмові пояснення відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 начальнику Сихівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ від 26 серпня 2006 року про те, що ОСОБА_3 на початку серпня 2006 року звільнила з посади реалізатора ОСОБА_1 за неналежне виконання нею своїх обов’язків (а. с. 19, 27), матеріали перевірки прокурора Сихівського району м. Львова та матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1, які приєднані до матеріалів цивільної справи. Аналогічні пояснення дала й сама позивачка.
За таких обставин висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Суд першої інстанції не вказав, з якого часу почався перебіг зазначеного строку, та не встановив, коли позивачці був вручений наказ про звільнення або видана трудова книжка, що свідчить про неправильне застосування ст. 233 КЗпП України.
Також судами не з’ясована інформація (а. с. 115 - 116) про те, що при отриманні кредиту ОСОБА_1 у заяві від 20 липня 2006 року вказувала, що працює у відкритому акціонерному товаристві "Львівоблторгкомпанії" протягом року, тобто в період у який, за позовною заявою, працювала у відповідачів.
Указані порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, не були усунуті апеляційним судом.
Викладене свідчить про те, що допущені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвалені судами рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М. В. Патрюк
Судді: Т. Є. Жайворонок
А. В. Костенко
Н. П. Лященко
М. П. Пшонка
 
