Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем — фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець — фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Тож основою оформлення трудових відносин між роботодавцем і працівником є трудовий договір. Він може бути як усний, так і письмовий. Обов’язковість додержання письмової форми трудового договору визначена частиною першою ст. 24 КЗпП. У разі застосування письмової форми всі умови та особливості трудових відносин (дата початку роботи, тривалість робочого часу та часу відпочинку, розмір заробітної плати тощо) визначаються в трудовому договорі. Тож у такому разі заява про прийняття на роботу не потрібна.
А як бути, якщо трудовий договір має усну форму? Статтею 24 КЗпП передбачено, що під час укладення трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Як бачимо, про необхідність подання заяви про прийняття на роботу не йдеться — законодавство не містить прямої вимоги щодо надання претендентом на посаду такого документа.
Подавати заяву про прийняття на роботу потрібно в тому разі, якщо така вимога передбачена локальним нормативним документом підприємства щодо правил прийняття на роботу (наприклад, відповідним положенням).
На думку автора, заява — це доказ волевиявлення особи працювати на певному підприємстві, доказ того, що вона погоджується на конкретну посаду, зарплату, тривалість робочого часу і т. д. Вона є важливим доказом у разі виникнення трудових спорів (наприклад, якщо працівник стверджуватиме, що «був оформлений без його відома»). Досить поширеною є ситуація, коли в перший робочий день згідно з наказом про прийняття працівник не виходить на роботу та відмовляється надавати пояснення. У такому разі за відсутності заяви про прийняття на роботу роботодавцю буде досить складно довести бажання працівника бути працевлаштованим на підприємство.
Слід взяти до уваги і той момент, що саме наявність резолюції директора на заяві про прийняття на роботу дає підстави працівнику кадрової служби розпочати процедуру працевлаштування особи. А відсутність візи керівника ставить під сумнів потребу в підготовці документів.
Отже, заява про прийняття на роботу потрібна не тому, що це сувора вимога законодавства, а тому, що цей документ:
- підтверджує початок оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем;
- убезпечує обидві сторони трудових відносин;
- знадобиться в разі проведення перевірок і виникнення спорів.
Людмила ПОЛІЩУК
головна редакторка журналу «Кадровик України»
