Працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО) відбувається на загальних підставах, оскільки вони мають такі ж самі трудові права, як і інші громадяни відповідно до ст. 2-1 КЗпП. До того ж свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, про що вказано в рішенні Конституційного Суду України від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004. Суд виходив з того, що згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у професії та роду трудової діяльності.
Фахівці Держпраці також надавали роз'яснення щодо прийняття на роботу ВПО і зазначали, що вони користуються тими ж правами й свободами відповідно до Конституції України, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни, що постійно проживають в Україні, забороняється їх дискримінація під час здійснення ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є ВПО.
Частиною другою ст. 21 КЗпП передбачено, що працівнику надається право реалізувати свої здібності до продуктивної й творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Для працевлаштування ВПО необхідно надати документи, передбачені ст. 24 КЗпП, а саме паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. При цьому Держпраці також зауважила, що законодавство не вимагає надання роботодавцю довідки про взяття на облік ВПО.
Процедура оформлення на роботу ВПО стандартна й не відрізняється від звичайної, але все залежить, як правило, від того, чи є у ВПО трудова книжка, чи відбулося звільнення з попереднього місця роботи тощо. Оскільки ситуації бувають різними (наприклад, внаслідок бойових дій підприємство знищено разом із документами або запис про звільнення в трудову книжку внести неможливо через тимчасову окупацію території чи запис про звільнення був внесений і засвідчений печаткою незаконно створеної організації тощо), то й дії роботодавців також відрізнятимуться.
Особливості оформлення трудових відносин з ВПО
Відсутність запису про звільнення через знищення підприємства
З’ясуємо, на підставі яких документів новий роботодавець може прийняти на роботу працівника, у трудовій книжці якого немає запису про звільнення з попереднього місця роботи, через те що підприємство, на якому він працював, знищене внаслідок бойових дій. Відсутність запису про звільнення з попереднього місця роботи в трудовій книжці свідчить, що ВПО досі перебуває в трудових відносинах з попереднім роботодавцем за основним місцем роботи.
Частиною третьою ст. 48 КЗпП передбачено, що роботодавець на вимогу працівника зобов’язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Виникає питання, чи може новий роботодавець внести запис у трудову книжку ВПО за іншого (попереднього) роботодавця, якщо той з різних причин не встиг чи не має можливості його внести (наприклад, підприємство залишилось на тимчасово окупованій території, роботодавець залишив країну, печатки та документи підприємства знищені через бойові дії тощо).
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі — Інструкція № 58), не передбачено, щоб наступний роботодавець вносив записи за попереднього роботодавця, за винятком запису про роботу за сумісництвом, який вноситься за основним місцем роботи. Тож якщо під час працевлаштування особа надає трудову книжку, в якій немає запису про звільнення з попередньої роботи, не можна вносити запис на підставі:
- копії наказу про звільнення, виданого іншим роботодавцем;
- відомостей з електронної трудової книжки;
- відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування тощо.
До того ж новий роботодавець не може прийняти таку особу на основне місце роботи і, відповідно, не може внести запис до трудової книжки, зважаючи на вимоги розділу 2 Інструкції № 58. Зауважте, що ні КЗпП, ні Інструкція № 58 не містять норм, які б дозволяли новому роботодавцю внести записи за іншого роботодавця.
Тож доходимо висновку, що навіть за наявності підтвердних документів, наприклад копії наказу про звільнення з попереднього місця роботи, внесення запису за іншого (попереднього) роботодавця законодавством не передбачено.
Міністерство юстиції України роз’яснювало особливості правового статусу та працевлаштування ВПО і, зокрема, зазначало, що законодавство дозволяє приймати на роботу ВПО на загальних підставах, однак умови працевлаштування залежатимуть, як правило, від того, чи має кандидат трудову книжку. Можуть виникати ситуації, коли в ній відсутній запис про звільнення з попереднього місця роботи через бойові дії, а є лише запис про прийняття на роботу.
Якщо неможливо припинити трудові відносини в порядку, встановленому законодавством про працю, їх припиняють у судовому порядку — наголосило відомство. Рішення суду разом з трудовою книжкою надається роботодавцю, і це буде підставою для прийняття особи на основне місце роботи. Проте поки працівник не звільнений за основним місцем роботи, його працевлаштування може відбуватися лише шляхом прийняття за сумісництвом та оформлення відповідного трудового договору (як строкового, так і безстрокового).
Звернення до попереднього роботодавця із заявою про звільнення
Міністерство економіки України в листі від 08.11.2023 р. № 4706-05/60275-09 рекомендувало особам, які працевлаштовуються, звернутися на попереднє місце роботи для внесення запису про звільнення до трудової книжки, якщо в ній відсутній запис про звільнення з попереднього місця роботи та відсутні відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, але є належним чином оформлена копія наказу про звільнення. Звичайно, це стосується випадку, коли роботодавець має печатку підприємства та зворотний зв’язок для належного оформлення звільнення працівника.
Відсутність доступу до трудової книжки внаслідок воєнних дій
Внутрішньо переміщена особа, яка хотіла б працевлаштуватися за новим місцем свого фактичного проживання, але не має на руках оригіналу трудової книжки у зв’язку з відсутністю доступу до неї внаслідок воєнних дій, має можливість отримати дублікат трудової книжки за новим місцем роботи згідно з п. 5.6 Інструкції № 58. Крім цього, з 10.06.2021 р. трудова діяльність працівника обліковується в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.
У разі відновлення доступу до трудової книжки записи з дубліката про періоди роботи переносяться до оригіналу. На першій сторінці дубліката необхідно буде зробити запис: «Дублікат анульовано», який засвідчується печаткою роботодавця за останнім місцем роботи працівника, а дублікат повертається його власнику.
Враховуючи, що Інструкція № 58 не містить окремих положень щодо відновлення трудових книжок, втрачених у зоні бойових дій під час воєнного стану, і якщо зібрати документи, необхідні для відновлення трудової книжки (видачі дублікату), через бойові дії неможливо, то під час працевлаштування таких осіб на нове місце роботи Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці у своєму роз’ясненні рекомендує керуватися положеннями п. 5.6 Інструкції № 58.
Прийняття ВПО на основне місце роботи
Міністерство економіки України в листі від 07.10.2021 р. № 4712-06/49022-07 зазначало, що відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування на її підставі. Таким чином, основне місце роботи працівника визначається за його заявою.
Щоб змінити основне місце роботи, працівник повинен відкликати попередню заяву про визначення такого місця роботи основним. З дати заяви про відкликання ознака основного місця роботи змінюється на роботу за сумісництвом. У разі зміни основного місця роботи на роботу за сумісництвом, на думку Мінекономіки, роботодавцю доцільно внести зміни до трудового договору з цим працівником. Водночас відомство зауважило, що законодавством про працю не передбачено вимоги відкликання заяви працівником про визначення основного місця роботи в разі звільнення, а також не встановлено типової форми заяви в разі прийняття на роботу (звільнення з роботи).
Мінекономіки вважає, що під час укладення трудового договору повідомлення працівником роботодавця стосовно визначення основного місця роботи може бути зазначено в заяві про прийняття на роботу, написаній у довільній формі, з урахуванням Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163:2020, затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 р. № 144.
Тож законодавство про працю не передбачає можливості для працівника мати два основних місця роботи. Щоб претендувати на основне місце, ВПО повинна звільнитися. Для цього працівнику слід зв’язатися зі своїм попереднім роботодавцем та домовитись про звільнення за власним бажанням. Потім написати заяву про звільнення (одразу в заяві можна зазначити адресу, на яку слід надіслати трудову книжку) і надіслати її фото або скан-копію на месенджер чи електронну адресу роботодавця. На підставі заяви попередній роботодавець видає наказ про звільнення та надсилає трудову книжку.
Прийняття ВПО за сумісництвом
Поки працівник перебуває в трудових відносинах з попереднім роботодавцем і це вважається основним місцем роботи, а трудової книжки на руках він не має, або навіть якщо трудовий договір з ним призупинений, новий роботодавець може прийняти таку ВПО на роботу лише за сумісництвом.
Мінсоцполітики в листі від 02.03.2016 р. № 60/06/186-16 (далі — Лист № 60), зазначало, що передумовою для укладання трудового договору є розірвання трудового договору, який був укладений раніше, або укладення трудового договору про роботу за сумісництвом. У разі неможливості з певних причин здійснити припинення трудових відносин відповідно до порядку, встановленого нормами чинного законодавства, зазначені відносини припиняються в судовому порядку.
Держпраці в роз’ясненні з посиланням на згаданий лист Мінсоцполітики зазначало, що ВПО, яка з тих чи інших причин не змогла звільнитися з попереднього місця роботи, не має трудової книжки і не може виконувати своєї основної діяльності через зруйнування підприємства, може працевлаштуватися тільки за сумісництвом.
Щодо тривалості робочого часу, яку можна встановлювати суміснику, то нагадаємо, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в роботодавця — фізичної особи (ст. 102-1 КЗпП). Законодавством скасовано обмеження для роботи за сумісництвом, які стосуються тривалості роботи. Тому працівника можна оформити не лише «на 0,5 ставки», а й на більшу тривалість робочого часу.
Звертаємо увагу, що прийняти ВПО за сумісництвом роботодавець може і на повний робочий день, тобто на 8 годин п’ять днів на тиждень і навіть більше, і це не буде порушенням. Тим паче що працівник, який не працює за основним місцем роботи через вимушені обставини внаслідок війни або трудовий договір з яким призупинено, вільний від основної роботи.
Припинення трудових відносин
з попереднім роботодавцем у судовому порядку
Згідно з роз’ясненням Мінсоцполітики, наданим у Листі № 60, у разі неможливості припинити трудові відносини в порядку, встановленому законодавством про працю, їх припиняють у судовому порядку. Відсутність запису про звільнення в трудовій книжці свідчить, що кандидат на вакансію досі перебуває в трудових відносинах з попереднім роботодавцем. Тому ВПО необхідно звернутися до суду із заявою про розірвання трудового договору в односторонньому порядку.
Відповідно до ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-IV працівник може звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про припинення трудового договору в односторонньому порядку. За наявності рішення суду новий роботодавець може прийняти в працівника трудову книжку без запису про звільнення з попереднього місця роботи та працевлаштувати на основне місце.
Проте до трудової книжки не вноситься запис про припинення трудових відносин за рішенням суду, оскільки Інструкція № 58 не передбачає такого запису. Запис про наступне працевлаштування вноситься на загальних підставах. Необхідно долучити копію судового рішення до особової справи як документ, що підтверджує дотримання вимог законодавства під час укладення трудового договору. Рішення суду є підставою для прийняття працівника новим роботодавцем на основне місце роботи.
Отже, якщо неможливо припинити трудові відносини в порядку, встановленому законодавством про працю, їх необхідно припинити в судовому порядку. Тому в разі відсутності контактів з роботодавцем з будь-яких причин, що унеможливлюють розірвання трудового договору, вирішенням такої ситуації є подання позовної заяви до суду. Так само в судовому порядку вирішується питання визнання недійсним запису в трудовій книжці, який є юридично нікчемним на тимчасово окупованій території.
На законодавчому рівні відсутні будь-які норми, які закріплювали б порядок дій роботодавців у разі, якщо в трудовій книжці працівника інформація про його трудову діяльність засвідчена печаткою підприємства, розташованого на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та яка містить інформацію про реєстрацію в так званих ЛНР/ДНР.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII чітко регламентовано, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, а будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Ця норма поширюється і на записи до трудових книжок працівників. А це означає, що записи в трудовій книжці з печатками організацій окупаційної влади не мають юридичної сили.
У листі Міністерства соціальної політики України «Щодо прийняття на роботу працівників із записами з «ЛНР» та «ДНР» від 18.10.2017 р. № 447/0/22-17/134 зазначено, що законодавством про працю не встановлено обов'язку роботодавця під час прийняття на нове місце роботи визнавати недійсними або виправляти попередні записи в трудовій книжці. Проте якщо ВПО надає трудову книжку, оформлену в установленому порядку, навіть із записами, які є юридично нікчемними, то в ній робиться запис на загальних підставах.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис (п. 2.6 Інструкції № 58).
Якщо ВПО надає трудову книжку, оформлену в установленому порядку, навіть із записами, які не мають юридичної сили, у ній робиться запис на загальних підставах. При цьому будь-які дії (зокрема, внесення записів до трудової книжки) незаконно створених на території України організацій не мають правових наслідків.
У разі неможливості дотриматися вищевказаного порядку виправлення записів у трудових книжках працівників, що не відповідають законодавству, такі записи визнаються недійсними в судовому порядку.
Тож роботодавцям під час прийняття на роботу ВПО слід взяти до уваги, що:
- записи в трудових книжках, внесені на тимчасово окупованих територіях України, юридично недійсні, оскільки держава не визнає документів, виданих окупаційними організаціями, а їх недійсність може бути визнана також у судовому порядку;
- будь-які дії (зокрема, внесення записів до трудової книжки) незаконно створених на території України організацій не створюють правових наслідків;
- недійсність одного запису в трудовій книжці не призводить до недійсності всього документа;
- новий роботодавець не має права самостійно закреслювати чи виправляти записи про звільнення;
- якщо під час працевлаштування особа надає трудову книжку українського зразка, яка містить усі потрібні записи й печатки, то роботодавець повинен продовжити внесення записів до неї, а страховий стаж обчислювати на підставі відомостей про застрахованих осіб з Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Також звертаємо увагу, що під час працевлаштування працівник може замовити у ПФУ витяг із реєстру застрахованих осіб та довідки ОК-5 та ОК-7, які містять відомості про трудові відносини за даними персоніфікованого обліку ПФУ.
Висновки
Відсутність у ВПО трудової книжки внаслідок військової агресії або відсутність запису про звільнення (чи якщо такий запис у трудовій книжці є юридично недійсним через його внесення окупаційною організацією) не є підставою для відмови у працевлаштуванні.
Внесення запису до трудової книжки за попереднього роботодавця законодавством не передбачено. Тому якщо ВПО не має запису про звільнення в трудовій книжці, але бажає працевлаштуватися, вона може звернутися до суду для припинення трудових відносин з попереднім роботодавцем за відсутності зв'язку з ним. Рішення суду є підставою для прийняття працівника новим роботодавцем на основне місце роботи.
Залежно від обставин, які склались через війну, роботодавець приймає на роботу ВПО або за основним місцем роботи, або за сумісництвом. Водночас поки працівник не звільнений за основним місцем роботи, його можна працевлаштувати лише за сумісництвом.
Ольга АНДРІЄВСЬКА
експерт з кадрових питань
ПЕРЕДПЛАТА KADREX — 2026
За найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати
0 800 214 008
