Чи надається відпустка за ненормований робочий день, якщо працівник виконує роботу дистанційно?
Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, у будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Порядок та умови виконання дистанційної роботи визначені ст. 60-2 КЗпП.
Відпустка за ненормований робочий день належить до виду щорічних додаткових відпусток. Пунктом 2 частини першої ст. 8 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР передбачено, що працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою (трудовим договором).
Порядок надання відпусток за ненормований робочий день регулюється також Рекомендаціями щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженими наказом Мінпраці та соцполітики України від 10.10.1997 р. № 7.
Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці в цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).
Підприємство, установа, організація самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, працівникам на яких може запроваджуватися ненормований робочий день (з урахуванням орієнтовного переліку, якщо такий є), та встановлює тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за кожним видом робіт, професій, посад, враховуючи періодичність виконання робіт понад установлену тривалість робочого часу, коло обов'язків і обсяг виконаних робіт.
Згідно з частиною п’ятою ст. 60-2 КЗпП при дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених ст. 50 і 51 КЗпП. Звідси можна дійти висновку, що працівник-«дистанційник» повинен працювати в межах норми робочого часу, а не нормовано.
Водночас у п. 18 Типової форми трудового договору про дистанційну роботу, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05.05.2021 р. № 913-21, вказано, що працівнику, з яким укладено договір про дистанційну роботу, надаються інші види відпусток, передбачені законодавством, колективним договором, угодою та цим договором. Тож якщо у письмовому трудовому договорі про дистанційну роботу зазначено, що за ненормований робочий день надається відпустка, її необхідно надавати.
Але як діяти, якщо під час воєнного стану письмовий трудовий договір не укладався (частина 11 ст. 60-2 КЗпП)?
У такому разі ситуація ускладнюється, і однозначну відповідь надати складно. На думку автора, у такому випадку слід керуватися умовами колективного договору підприємства, на якому працює співробітник. Якщо в ньому передбачена посада, на якій працює працівник-«дистанційник», і немає застереження, що в разі переведення працівника на дистанційну роботу відпустка за ненормований робочий день не надається, працівник матиме право на таку відпустку.
Таміла РАДЧЕНКО,
головна редакторка журналу «Кадровик України»
