Воєнний стан і неоплачувані відпустки

На сьогодні роботодавці можуть використовувати декілька видів відпусток без збереження заробітної плати:

• відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін, що надається через сімейні обставини та з інших причин;
• відпустка без збереження заробітної плати, що обов’язково надається працівникові;
• відпустка без збереження заробітної плати, яка надається через карантин (далі — «карантинна» відпустка);
• відпустка без збереження заробітної плати у зв’язку з воєнним станом (далі — «воєнна» відпустка);
• відпустка без збереження заробітної плати працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи (далі — відпустка ВПО).

На перших двох ми не будемо зупинятися, адже кадровикам загалом відомо, як їх надавати, оскільки Законом про відпустки вони передбачені з часу затвердження цього закону (зі змінами, які періодично вносилися). Зупинимося та детально розглянемо надання «карантинної» та «воєнної» відпустки, а також відпустки ВПО, яка є новою.

 

«Карантинна» відпустка

Ця відпустка була введена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. № 530-ІХ, яким були внесені зміни до ст. 26 Закону про відпустки та ст. 84 КЗпП. Тобто в разі встановлення урядом карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1645-III тривалість «карантинної» відпустки може перевищувати загальновстановлену, яка надається за згодою сторін відповідно до ст. 26 Закону про відпустки. Строк перебування у цій відпустці не включається в загальний строк, встановлений цією статтею (тобто в 15 календарних днів). Тож «карантинною» відпусткою слід вважати неоплачувану відпустку, яка надається відповідно до ст. 26 Закону про відпустки на час карантину.

Ця відпустка надається будь-якої тривалості, проте існують певні обмеження — вона оформлюється лише в період до завершення встановленого карантину. Наразі він продовжений до 31.12.2022 р. 

Задля отримання «карантинної» відпустки працівники можуть звертатися до роботодавця із проханням про її надання. Складаючи наказ, роботодавець має посилатися на норми постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 р. № 1236, оскільки останніми постановами були внесені зміни саме до цього документа.

Підставою для її надання є власне заява працівника та погодження її з роботодавцем. У заяві зазначаються:

• умова для надання відпустки (запровадження карантину);
• дата початку відпустки (наприклад, 01.09.2022 р.);
• її тривалість (оскільки вона може визначатися працівником в межах карантину).

Зауважимо, що «карантинна» відпустка надається лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця, адже останній не наділений таким правом. Але роботодавець може відмовити в її наданні, оскільки це питання  погоджується з ним.

До «карантинної» відпустки входять усі святкові та неробочі дні, визначені ст. 73 КЗпП, які припадають на період карантину (такі правила зберігаються як за воєнного, так і за мирного часу), а період перебування у цій відпустці зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.

Така відпустка не підлягає перенесенню чи продовженню в разі тимчасової непрацездатності працівника чи збігу її з відпусткою у зв’язку з навчанням, а також перенесенню на наступні роки. Відкликати із такої відпустки також не можна.

Табелюється вона зручною для підприємства позначкою (наприклад «КВ»), адже типові позначки можуть бути змінені. Якщо користуватися відмітками, передбаченими типовою формою № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», затвердженою Наказом № 489, то відпустку за згодою сторін (ст. 26 Закону про відпустки) можна позначати відміткою «НА» (цифровий код «18»).

 

«Воєнна» відпустка
 

Ця відпустка з’явилась через введення у країні воєнного стану та ухвалення Закону № 2136, який набрав чинності 24.03.2022 р. Як і «карантинна», ця відпустка має свої межі, які визначаються воєнним станом. Тобто вона може бути надана працівнику в межах воєнного стану, але без обмежень 15-денним строком, установленим ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки). Воєнний стан зараз продовжено до 05:30 21.11.2022 р., тому звертатися за отриманням «воєнної» відпустки працівник може до 20.11.2022 р. включно. Детальніше про його етапи див. тут.

Надаючи відпустку роботодавець має послуговуватися ч. 3 ст. 12 Закону № 2136. Тривалість відпустки визначається працівником, адже саме за його бажанням (заявою) вона надається, проте роботодавець може відмовити в її наданні, оскільки ця відпустка надається за згодою сторін. Тобто її надання має погодити роботодавець.

Святкові та неробочі дні враховуються для визначення тривалості «воєнної» відпустки, тож під час обчислення не пропускають жодного дня.

«Воєнна» відпустка не переноситься та не продовжується в разі тимчасової непрацездатності працівника чи збігу її з відпусткою у зв’язку з навчанням. Використати її в наступному році також не можна, окрім як за умови продовження воєнного стану. Якщо працівнику не відмовлено в її наданні, відкликати його з такої відпустки вже не можна. Повернення працівника на роботу можливе лише після її закінчення.

Табелювати відсутність працівника через надання «воєнної» відпустки можливо позначкою «НА» (цифровий код «18»), яка передбачена типовою формою № П-5.Однак через те, що є кілька видів відпусток без збереження заробітної плати, і щоб не переплутати в табелі, яка саме з них надана працівнику, усім відпусткам варто присвоїти окремі позначки. Тож для «воєнної» відпустки можна обрати абревіатуру «ВО» чи «ВВ» або скористатися позначкою, яка також передбачена типовою формою № П-5 «БЗ» (інші відпустки без збереження заробітної плати (на період припинення виконання робіт)) (цифровий код «19»).

Також зауважимо, що період перебування у цій відпустці входитиме до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до п. 7 ст. 82 КЗпП і п. 7 ст. 9 Закону про відпустки.

 

Відпустка ВПО

 

Цей вид відпустки є найновішим, він запроваджений у зв’язку із внесенням змін до Закону № 2136 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 р. Тобто надавати її можна лише після цієї дати.

Порівняно з попередніми відпустками без збереження заробітної плати відпустка ВПО надається обов’язково, тож у цьому разі роботодавець не може відмовити працівнику в її отриманні. Тобто роботодавець може відмовитися надавати «воєнну» відпустку, а от відмовити в разі звернення за одержанням відпустки ВПО вже не зможе.

Відпустка ВПО передбачена ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 зі змінами, а отже, вона не належить до відпусток без збереження заробітної плати, які надаються працівникові відповідно до ст. 25, 26 Закону про відпустки. Надається вона, як і усі інші відпустки, за заявою працівника. Звертатися за її отриманням може працівник, який виїхав за межі України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Водночас, зважаючи на умови  її надання, вбачається, що працівник має підтвердити той факт, що він «виїхав за межі території України» або «набув статусу внутрішньо переміщеної особи». Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, відтак рішення щодо надання відпустки в цьому випадку прийматиметься роботодавцем на підставі наданих працівником доказів, які підтверджують цей факт (коментар Мінекономіки).

Для людини, яка виїхала з тимчасово окупованої території для уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, а також яка перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії, оформлення довідки внутрішньо переміщеної особи є обов’язковим кроком, адже вона є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення та взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Отримати її можна у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних рад, виконавчих органах сільських, селищних, міських рад, у Центрі надання адміністративних послуг та через мобільний застосунок порталу "Дія". Довідка, отримана будь-яким наведеним шляхом, буде підставою для надання відпустки ВПО.

У більшості осіб на кордоні в закордонному паспорті проставлялася позначка із зазначенням дати перетину кордону. Якщо за якихось причин її немає, або через гуманітарні обставини та за раніше досягнутими домовленостями із суміжними країнами працівник виїхав за кордон за внутрішнім паспортним документом громадянина України або з ІD-паспортом, або ж якщо документи були втрачені та проставити таку позначку не було можливим, таку довідку можна було отримати на залізничному вокзалі. Тож вона може бути підставою для надання відпустки ВПО. У разі повернення працівника, який перебуває у відпустці відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону № 2136, на територію України, виходячи з умов надання цієї відпустки, вважається, що особа втрачає право вимагати продовження такої відпустки.

Надаватися вона може також у межах дії воєнного стану, а тривалість визначається в заяві, але не більше 90 календарних днів. Відповідно до коментаря Мінекономіки Закон № 2136 не обмежив можливості працівника реалізувати своє право на цю відпустку декілька разів. А це означає, що працівник має право взяти її частинами, але в заяві має бути чітко визначена кількість календарних днів, яку працівник хоче використати. А роботодавець має вести облік використання днів цієї відпустки працівником, адже загальна тривалість відпусток (частин), яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми, не може перевищувати 90 календарних днів протягом дії воєнного стану.

Перенесення, продовження в разі тимчасової непрацездатності працівника чи відкликання з відпустки ВПО неможливе, а в її тривалість враховуються всі календарні дні. Проте зауважимо, що час перебування у відпустці ВПО не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбачене п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.

Для табелювання працівника, який перебуває у відпустці ВПО, рекомендуємо обрати власну зручну для використання підприємством позначку. Як варіант (окрім позначки «НА»), це може бути відмітка «ВП» або «ВПО». Головне, щоб позначка, яка використовується в табелі, була відома відповідальним за ведення табеля особам, працівникам відділу кадрів і бухгалтерам.

 

Які гарантії передбачені під час відпусток?

Слід пам’ятати, що згідно зі ст. 2 Закону про відпустки на період відпустки без збереження заробітної плати за працівником зберігається місце роботи та посада.

Роботодавець не може бути ініціатором жодної з відпусток або примушувати працівника їх використовувати.

Якщо працівник використовує своє право на одержання однієї з вищезазначених відпусток (у т. ч. відпустки без збереження заробітної плати за ст. 25 і ст. 26 Закону про відпустки), право на інші відпустки без збереження заробітної плати («карантинну», «воєнну» або «відпустку ВПО» він не втрачає.

Звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) чи за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) під час відпусток без збереження заробітної плати є можливим та не суперечить законодавству, оскільки зазначені статті не містять обмежень щодо розірвання трудового договору в цей період. Правила про недопустимість звільнення працівника у період перебування його у відпустці стосуються тих випадків, коли трудовий договір відповідно до законодавства розривається з ініціативи роботодавця (ст. 40, 41 КЗпП). Тут маються на увазі як щорічні, так і інші відпустки, що надаються працівникам як зі збереженням, так і без збереження заробітку (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9).

 

Заява про надання відпустки без збереження заробітної плати
на період карантину

 

 

 

Наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати
за згодою сторін на період карантину

 

---

---

Галина ГОРОХОВСЬКА,
керівниця Центру кадрового консалтингу, головна редакторка газети "Консультант Кадровика»