Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач — ОСОБА_1,
відповідач — Вінницька фабрика «Динамо» фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Марчук В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вінницької фабрики «Динамо» фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України (далі — ВФ «Динамо») про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої заробітної плати та вихідної допомоги, в якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати останнім їй заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за сумісне виконання обов’язків декларанта), щодо переведення її з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, щодо невиплати вихідної допомоги в порядку статті 44 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) — незаконними та стягнути з відповідача на її користь 47 284,48 грн. в тому числі: вихідну допомогу в сумі 19 622,73 грн і ненараховану і невиплачену заробітну плату за виконання за сумісництвом обов’язків декларанта в сумі 27 661,75 грн. У подальшому позивачем надано суду остаточний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла у зв’язку з розглядом даної справи, які включають: витрати на правову допомогу — 16 567,35 грн. витрати, пов’язані з явкою до суду її представника 558,40 грн. а всього 17 125,75 грн. які вона також просила стягнути з відповідача на її користь.
Позов мотивований тим, що 11 квітня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду швачки у ВФ «Динамо».
У липні 2012 року її переведено на адміністративну посаду декларанта з неповним робочим часом 4 години (0,5 ставки).
У 2013 році позивача переведено на адміністративну посаду інженера з охорони праці на повну ставку.
Водночас, згідно з довідкою відповідача від 25 вересня 2017 року № 16 вказано, що: «згідно наказу № 19 від 01 жовтня 2013 року по підприємству інженер з охорони праці ОСОБА_1 за сумісництвом виконує обов’язки декларанта з додатковою оплатою до ставки 50 % від окладу декларанта». Проте, надати даний наказ керівництво відповідача відмовилося.
Позивач зазначає що, займаючи посаду та виконуючи обов’язки інженера з охорони праці на ВФ «Динамо», вона за наказом ВФ «Динамо» від 01 жовтня 2013 року № 19 також виконувала обов’язки декларанта з доплатою згідно із законодавством 50 % від ставки декларанта.
Однак, за період з 01 жовтня 2013 року по 02 березня 2015 року позивач даної доплати не отримувала, про що їй стало відомо лише 25 вересня 2017 року з одержаної на її письмову вимогу довідки ВФ «Динамо» від 25 вересня 2017 року № 16.
Крім того, відповідач без попередження за 2 місяці, без її згоди та без письмової заяви, тобто без її відома, врахувавши як підставу лише доповідну головного фахівця ОСОБА_3, істотно погіршив умови її праці, безпідставно зменшивши розмір оплати її праці. Разом з тим, позивач надалі виконувала обов’язки інженера по охороні праці на повну ставку і за сумісництвом виконувала в повному обсязі обов’язки декларанта.
Згідно з наказом ВФ «Динамо» від 31 жовтня 2017 року № 24 ОСОБА_1 звільнено від виконання обов’язків декларанта.
У зв’язку з неотриманням доплати за сумісну роботу, позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням нарахувати та виплатити їй зарплату, проте їй було відмовлено.
Згідно з наказом від 14 листопада 2017 року № 30к ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року позов задоволено; визнано дії ВФ «Динамо» фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за сумісне виконання обов’язків декларанта), щодо переведення ОСОБА_1 з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, щодо невиплати вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України незаконними; стягнуто з Вінницької фабрики «Динамо» фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України на користь ОСОБА_1 47 284,48 грн. в тому числі: вихідну допомогу в сумі 19 622,73 грн і ненараховану та невиплачену заробітну плату за виконання за сумісництвом обов’язків декларанта в сумі 27 661,75 грн. вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у довідці від 25 вересня 2017 року № 16 ВФ «Динамо» зазначено, що ОСОБА_1 працює інженером з охорони праці на ВФ «Динамо» — підприємстві, з 01 жовтня 2013 року по теперішній час додатково виконує обов’язки декларанта з доплатою згідно із законодавством, наказ від 01 жовтня 2013 року № 19. За наказом ВФ «Динамо» від 02 березня 2015 року № 5 позивач виконує також обов’язки декларанта і їй проводиться доплата 50 % посадового окладу декларанта. На підставі доповідної записки головного фахівця ОСОБА_3 наказом від 12 серпня 2015 року № 16 дану доплату зменшено до 25 % посадового окладу декларанта, оскільки у зв’язку із зменшенням імпорту та частковим переходом виробництва на внутрішній ринок, зменшився обсяг роботи в декларуванні на 20 %.
Проте у 2015 році обсяги виробництва майже не змінилися з попереднім роком, а спад виробництва відбувся у 2016 та 2017 року.
Той факт, що ОСОБА_1 виконувала обов’язки декларанта, не заперечується у відзиві відповідача та підтверджується також довідкою про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД по ВФ «Динамо» за 2011-2016 роки, згідно з якою ОСОБА_1 виконувала обов’язки декларанта в період з другого півріччя 2012 року по вересень 2017 року.
Жодних письмових доказів того, що відповідачем вчинено дії, спрямовані на повідомлення позивача за два місяці про зміни умов праці (зменшення доплати посадового окладу декларанта на 25 %) відповідачем не надано, як і доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з даним наказом.
У пункті 6З колективного договору, затвердженого 15 січня 2014 року на загальних зборах трудового колективу ВФ «Динамо», визначено, що основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До неї зокрема належить ставка за високу професійну майстерність і інтенсивність праці.
Довідка ВФ «Динамо» про нарахування доплат позивачу не стосується обставин справи, оскільки виплата доплати за інтенсивність і матеріальної допомоги не стосується обов’язку відповідача здійснювати оплату праці працівника, який виконує роботу за суміщенням.
Пунктом 13 даного колективного договору передбачено, що працівникам, які виконують на підприємстві поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.
Доводи відповідача про те, що за усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати 50 % обсягу роботи інженера по охороні праці та 50 % оплати обов’язків декларанта, є безпідставними, оскільки усна домовленість про виконання роботи за суміщенням не передбачена трудовим законодавством, адже умови роботи працівника за суміщенням мають бути погоджені в письмовому вигляді, зокрема, відображені в наказах по підприємству, з якими працівник має бути ознайомлений під розпис.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ВФ «Динамо» задоволено частково; рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не взята до уваги відповідь (лист) ВФ «Динамо» від 06 листопада 2017 року, згідно з яким з боку фабрики порушення під час виплати заробітної плати ОСОБА_1 немає, вся зарплата нараховувалася і виплачувалася вчасно і в повному обсязі, про що свідчать роздруківки по заробітній платі, які вона отримувала. З 02 липня 2012 року наказом № 29 к позивача переведено з посади швачки на 0,5 посади декларанта, а з 01 жовтня 2013 року наказом № 24 — переведено за її згодою інженером з охорони праці на восьмигодинний робочий день, оскільки оклад інженера на той час був вищий, ніж оклад декларанта. За усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати обов’язки 50 % інженера по техніці безпеки та 50 % декларанта. На всіх наказах стоїть її підпис, який свідчить про її згоду. У листі також зазначено, що ОСОБА_1 навчалася заочно в університеті та не мала досвіду роботи, тому їй допомагали працівники підприємства до 02 березня 2015 року, а згодом, вона почала самостійно виконувати обов’язки інженера по техніці безпеки і декларанта. Згідно з наказом від 02 березня 2015 року № 5 позивач отримувала доплату за обов’язки декларанта 50 %. З 12 серпня 2015 року через підняття розміру посадового окладу та зменшенням обсягів імпорту, доплату встановлено в розмірі 25 %.
Судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги довідку ВФ «Динамо» про нарахування доплат позивачу, з посиланням на те, що виплата доплати за інтенсивність і матеріальної допомоги не стосується обов’язку відповідача здійснювати оплату праці працівника, який виконує роботу за суміщенням.
Пунктом 13 колективного договору визначено, що працівникам, які виконують на підприємстві поряд із своєю основною роботою, обумовлену трудовим договором додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.
Трудовий договір з працівником за суміщенням не укладається, а здійснюється доплата за інтенсивність при незмінній тривалості робочого часу.
При цьому, суміщенням є виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, однак, позивач з 01 жовтня 2013 року по 01 листопада 2017 року виконувала обов’язки не тимчасово відсутнього працівника, а постійно виконувала обов’язки за посадою декларанта.
За період з 01 листопада 2013 року по 28 лютого 2015 року відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася ОСОБА_1 доплата за виконання нею за суміщенням обов’язків декларанта. Також за даний період позивачу не нараховувалася доплата за інтенсивність.
Починаючи з березня 2015 року по жовтень 2017 року позивачу вже нараховувалась доплата за суміщення.
За період з березня 2015 року по липень 2015 року позивач отримувала доплату за суміщення посади декларанта в розмірі 50 % окладу, а з серпня 2015 року по жовтень 2017 року включно — 25 %.
Правильним способом захисту позивачем цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме визнання незаконним та скасування наказу ВФ «Динамо» від 12 серпня 2015 року № 16. Без вирішення даного питання оскаржувати відповідне рішення відповідаса є неправильним.
Суд першої інстанції неправильно розглядав зменшення доплати позивачу як переведення, яке у такому випадку не проводилося. У відповідному наказі, який не оскаржує позивач, такий термін не застосовується. Поняття «переведення» у трудовому праві тлумачиться як переведення на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Статті 94, 97, 102-1, 103, 104, 105 КЗпП України також не містять поняття «переведення з ставки на ставку».
ОСОБА_1 заявляє позовну вимогу про стягнення ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за виконання за сумісництвом обов’язків декларанта. Проте, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач за період своєї роботи у відповідача, а саме, з 11 квітня 2012 року (дня прийняття на роботу згідно з наказом № 19 на посаду швачки) і по 31 жовтня 2017 року (дня звільнення згідно з наказом № 24 за її заявою від виконання обов’язків декларанта) виконувала роботу саме за суміщенням.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за виконання за суміщенням обов’язків декларанта в розмірі 50 %, не врахувавши при цьому, фінансової можливості відповідача, економії фонду заробітної плати, обсягу, а також використання робочого часу позивачем.
Місцевим судом не враховано статтю 104 КЗпП України, згідно з якою при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації. Як вбачається з витягу із штатного розпису ВФ «Динамо» у 2012-2013 роках посадовий оклад декларанта був 1 280,00 грн (640 грн — за неповний робочий день), а інженера з охорони праці — 1836 грн. як більш кваліфікованого працівника. Поза увагою суду першої інстанції залишились викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про те, що саме через це позивачу була запропонована посада інженера з охорони праці і саме за згодою позивача їй було доручено виконувати декларування з отриманням заробітної плати за фактично виконану роботу (стаття 102-1 КЗпП).
Наказом від 02 березня 2015 року № 5 по ВФ «Динамо» позивачу встановлено доплату 50 % посадового окладу декларанта. Однак, у подальшому наказом від 03 серпня 2015 року № 23 по ВФ «Динамо» збільшено розмір заробітної плати всіх працівників фабрики на 25 %. Наказом від 12 серпня 2015 року № 16 ОСОБА_1 встановлено доплату в розмірі 25 %. Таким чином, за посадою інженера з охорони праці заробітна плата ОСОБА_1 зросла на 25 %, за виконання обов’язків декларанта посадовий оклад збільшився на 25 % і зменшилася доплата на 25 %, що свідчить про відсутність погіршень умов праці позивача, оскільки в цілому її заробітна плата зросла.
У позові позивач стверджує про те, що вона вперше дізналася що не отримувала доплату за суміщенням з довідки від 25 вересня 2017 року № 16. Проте із змісту цієї довідки вбачається, що ОСОБА_1 з 01 жовтня 2013 року по теперішній час додатково виконує обов’язки декларанта з доплатою згідно з законодавством, а не як вона стверджує у розмірі 25 %. Окрім того, як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 від 12 жовтня 2017 року, вона просила увільнити її від виконання роботи декларанта за суміщенням (25 %) із 17 жовтня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд поверхнево дослідив обставини справи та неправильно їх кваліфікував і не навів належних мотивів скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не заперечував у відзиві той факт, що позивач виконувала обов’язки декларанта за суміщенням. Цьому апеляційний суд не дав оцінку.
Апеляційний суд не дав оцінки тому, що відповідач, знижуючи розмір доплати позивачу з 50 % до 25 %, не повідомив про погіршення умов її праці за два місяця. Доказів обізнаності позивача про цей наказ також відповідачем не надано. Сама ж зміна умов оплати може бути обумовлена лише зміною в організації виробництва і праці, чому апеляційний суд не надав належної правової оцінки. Тому суд протиправно не застосував статтю 97 КЗпП України.
Починаючи з 02 липня 2012 року, позивач почала виконувати роботу декларанта на 50 % ставки з повним робочим днем 4 години та не припиняла її, продовжуючи виконання обов’язків декларанта за суміщенням із роботою на посаді інженера охорони праці (за повною ставкою) з 01 жовтня 2013 року до 01 листопада 2017 року.
Усних домовленостей, на які посилався відповідач і суд апеляційної інстанції, у позивача не було, крім того, умови трудового договору викладаються письмово.
Позивачем у позовній заяві допущено описка — замість «суміщення посад» написано «сумісництво», на що позивач вказував у заявах по суті справи.
Оскільки з 01 жовтня 2013 року позивач стала виконувати роботу за суміщенням, то вона має право на відповідну доплату.
Позивач набула спеціальної освіти для виконання обов’язків за суміщенням. Твердження відповідача про скорочення обсягів декларування не підтверджується будь-якими доказами та відсутні докази такого зменшення саме на 20 % відсотків. Крім того, доплата була зменшена не на 20 %, а на 25 %.
Апеляційний суд неправильно вважав, що збільшення заробітної плати при зменшенні розміру надбавки не призвело до зменшення загального розміру виплат, які отримувала позивач, оскільки насправді таке зменшення відбулося.
Апеляційний суд неправомірно прийняв додаткові письмові пояснення відповідача та не оцінив наявність об’єктивної неможливості подання відповідачем доказів до суду першої, а не апеляційної інстанції. Копія додаткових пояснень позивачу не надсилалася.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги документи про доплату позивачу коштів за інтенсивність і матеріальної допомоги, оскільки це не стосувалося обставин справи.
У додатку до Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2016 — 2017 роки від 23 серпня 2016 року визначено Перелік і розміри доплат та надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників підприємств, установ і організацій, що мають міжгалузевий характер (крім бюджетної сфери), для встановлення у галузевих, територіальних угодах або колективних договорах. У цьому додатку зазначено, що: за суміщення професій (посад) доплата одному працівнику не обмежується максимальним розміром і встановлюється в межах економії фонду заробітної плати за тарифною ставкою і окладом суміщуваної посади працівника; за інтенсивність праці — до 12 % тарифної ставки (окладу); за професійну майстерність — диференційовані надбавки до тарифних ставок виплачуються лише робітникам, а не спеціалістам.
На роботодавця покладений обов’язок узгодити умови колективного договору з законодавством. Заборонено вносити умови, які погіршують становище працівника, які є недійсними.
Роботодавець не може ухвалювати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені угодами, колективними договорами, в односторонньому порядку (частина четверта статті 97 КЗпП України).
Економія фонду оплати праці може утворюватися за рахунок, зокрема, наявних вакансій у штатному розписі. Отже, вакантна посада декларанта дозволяла забезпечити позивачу належну доплату за суміщення. Як відомо позивачу, відповідач вносив вільні кошти на депозит з метою отримання додаткового прибутку, отже, на виплату працівникам грошей мало вистачати.
Крім того, саме з 2015 року, коли нібито зменшується виробництво, на фабриці збільшується кількість працюючих, що також спростовує твердження відповідача про відсутність вільних коштів.
Апеляційний суд дійшов хибного висновку про обізнаність позивача з умовами виплати їй надбавки, оскільки відповідач всупереч чинному законодавству не довів до позивача умови оплати її праці. Крім того, неналежна виплата заробітної плати була підставою для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що позивач обрала неналежний спосіб захисту, оскільки скасування наказу про зменшення розміру доплати і відновлення становища, яке існувало до порушення, вже неможливе, адже позивач вже працює на іншому підприємстві. Правильним у такому випадку є визнання судом неправомірною зміну відповідачем умов праці.
Посилання апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні на норми про сумісництво є неправильним, оскільки у цій справі мова йде про суміщення посад і позивач подавала заяву про допущену помилку у викладі обґрунтування позовних вимог, вказавши замість суміщення сумісництво.
Доказів того, що позивач мала виконувати роботу декларанта, отримуючи кошти за відпрацьований обсяг роботи, у матеріалах справи немає. Позивач у межах обов’язків декларанта готувала значний за обсягом перелік документів, а митне оформлення вимагає постійного щоденного контролю.
Позиції інших учасників
У вересні 2018 року відповідач засобами поштового зв’язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову апеляційного суду — без змін.
Відзив мотивований тим, що апеляційний суд прийняв правомірне рішення.
Суд першої інстанції без зазначення підстав вказав, що у період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2015 року на користь позивача має бути стягнуто 50 % ставки декларанта, проте не зазначив, чому саме такий розмір має бути стягнутий. Щоб за місяць отримати 50 % ставки декларанта потрібно щодня відпрацьовувати 4 годи, виконуючи обов’язки декларанта. Якщо ж тривалість робочого часу не змінюється, то здійснюється доплата за інтенсивність. Суд же не досліджував протягом якого часу позивач щодня виконувала обов’язки декларанта, а також не врахував, що, виїжджаючи на митницю для виконання обов’язків декларанта, вона не виконувала обов’язки інженера охорони праці.
До 2015 року відсутній наказ про призначення позивачу доплати за виконання обов’язків декларанта. Проте суд не досліджував чи виконувала до 2015 року позивач фактично обов’язки декларанта та виконання таких обов’язків під час свого навчання та відпусток. Протягом цього часу виконувати обов’язки позивачу допомагали працівники фабрики.
За весь час позивач отримувала заробітну плату та доплати. Встановлення розміру доплати є виключною компетенцією позивача — виходячи з розміру фонду економії заробітної плати).
Розмір доплати визначається у колективному договорі від 24 лютого 2014 року, в якому зазначено, що доплата можлива у розмірі до 100 %, тобто не вказано, що доплата складає 50 %. Крім того, надбавки залежать і від відпрацьованих днів і годин, від завантаженості працівника.
Трудовий договір з позивачем на виконання обов’язків декларанта з 01 жовтня 2013 року не укладався.
За два місяця до зменшення доплат, що було викликано економічною кризою, зростанням вартості електроенергії, газу, що спричинило зменшення виробництва, відповідач проводив з приводу цього роз’яснювальну роботу як на нарадах, так і індивідуально з кожним з працівників. Обізнана з цими змінами була і позивач. Крім того, фабрика підняла посадові оклади одночасно із зменшенням доплат з тією метою, щоб це не вплинуло на істотні умови праці.
Умови оплати праці відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» доводяться до працівника лише при укладенні трудового договору.
Твердження про те, що відповідні зміни з урахуванням підвищення окладу зменшили розмір заробітної плати є бездоказовим, адже позивач посилається на поточний місяць, коли було зменшено розмір доплати, а відповідні зміни застосовуються лише з наступного місяця. Насправді, розмір заробітної плати позивача збільшився з 2 955,00 грн при доплаті 50 %, до 3 241,00 грн при доплаті 25 %.
Впродовж 4 років позивач не заявляла будь-яких претензій щодо розміру оплати. Про розмір оплати позивач знала завжди у день її виплати, коли видаються розрахункові листи, в яких зазначено посадові оклади, премії, надбавки, доплати. Позивач працювала в одному кабінеті з бухгалтером, що також виключало обґрунтованість її тверджень про те, що вона не знала про розмір виплат, тому пропустила строк звернення до суду. У суді апеляційної інстанції позивач визнала факт отримання розрахункових листків.
Нормативно передбачено, що доплата за суміщення професій (посад) не проводиться, якщо вона виконується у межах норми трудових витрат, обумовлених трудовим договором або доручається в установленому порядку через недостатню фактичну зайнятість працівника.
Позивач відповідно до її заяви звільнялася за власним бажанням, а не з огляду на порушення її прав відповідачем.
Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача кошти з 01 жовтня 2013 року, послався на колективний договір від 24 лютого 2014 року, не дослідивши умови оплати, що існували до цього.
Посада позивача належить до тих, щодо яких оплата здійснюється за відпрацьований час, що судом не було враховано. Доплата позивачу встановлена лише у 2015 році, коли вона стала самостійно виконувати обов’язки декларанта. Сама доплата за суміщення відповідно до статті 102-1 КЗпП України виплачується за фактично виконану роботу, тому зменшення доплати не порушило права позивача.
Крім позивача обов’язки декларанта виконувала з 2011 по 2016 році ОСОБА_2.
Апеляційний суд правильно зауважив на тому, що позивач обрала неналежний спосіб захисту.
Апеляційний суд правильно встановив відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у сумі 19 622,73 грн. оскільки при обчисленні середньої заробітної плати не береться до уваги розмір допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. У розрахункових листках зазначено, що у вересні і жовтні 2017 року позивач перебувала на лікарняному, отримавши виплату, яка не враховується у розрахунках середньої заробітної плати.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Фактичні обставини, встановлені судом
11 квітня 2012 року позивач прийнята на посаду швачки у ВФ «Динамо» на підставі наказу від 11 квітня 2012 року № 19к.
Відповідно до наказу від 02 липня 2012 року № 29 к позивача на підставі її заяви переведено з посади швачка на адміністративну посаду декларанта з повним робочим часом 4 години на 0,5 ставки.
01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 переведено на адміністративну посаду інженера з охорони праці на повну ставку — 8 годин, що підтверджується наказом від 01 жовтня 2013 року № 24.
15 січня 2014 року на загальних зборах трудового колективу ВФ «Динамо» укладено колективний договір.
Пунктом 6 цього колективного договору визначено, що основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До неї, зокрема, належить ставка за високу професійну майстерність і інтенсивність праці.
Також пунктом 13 колективного договору визначено, що працівникам, які виконують на підприємстві поряд із своєю основною роботою, обумовлену трудовим договором додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.
Відповідно до наказу № 5 ВФ «Динамо» від 02 березня 2015 року позивач — інженер з охорони праці за своєю згодою виконує обов’язки декларанта. Їй проводиться доплата 50 % посадового окладу декларанта.
12 серпня 2015 року дану доплату зменшено до 25 %, на підставі доповідної записки головного фахівця ОСОБА_3, що підтверджується витягом з наказу № 16.
Згідно з довідкою про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД у 2015 році обсяги виробництва майже не змінилися у порівнянні з попереднім роком, а у 2016 та 2017 роки на фабриці відбувся спад виробництва.
З доповідної головного фахівця ОСОБА_3 від 12 серпня 2015 року вбачається, що інженер з охорони праці ОСОБА_1 за її згодою виконує обов’язки декларанта. У зв’язку зі зменшенням імпорту та частковим переходом виробництва на внутрішній ринок, зменшився обсяг роботи в декларуванні на 20 %. Тому ОСОБА_3 просить привести у відповідність доплати за виконання обов’язків декларанта.
З березня 2015 року по жовтень 2017 року позивачу нараховувалася доплата за суміщення, що підтверджується розрахунковими листами. Так, за період з березня 2015 року по липень 2015 року позивач отримувала доплату за суміщення посади декларанта в розмірі 50 % окладу, а з серпня 2015 року по жовтень 2017 року включно — 25 %.
Згідно з довідкою від 25 вересня 2017 року № 16 ОСОБА_1 працює інженером з охорони праці на ВФ «Динамо», з 01 жовтня 2013 року по теперішній час вона додатково виконує обов’язки декларанта з доплатою згідно з законодавством.
У довідці про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД ВФ «Динамо» за 2011-2016 роки зазначено, що ОСОБА_1 виконувала обов’язки декларанта у період з другого півріччя 2012 року по вересень 2017 року.
Відповідно до довідки про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД за 2011-2016 роки ОСОБА_2 з другого півріччя 2012 року по 2014 рік виконувала паралельно з позивачем обов’язки декларанта. З відомостей даної довідки вбачається, що основну частину обов’язків декларанта виконувала ОСОБА_1.
13 жовтня 2017 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою, в якій просила в строк до 20 жовтня 2017 року негайно провести нарахування та виплату їй заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за виконання обов’язків декларанта) за період з 1 жовтня 2013 року по даний час, або надати письмову відмову нарахувати та виплатити їй заробітну плату в повному обсязі. Також просила надати їй певні документи.
30 жовтня 2017 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою про надання їй у день звільнення — 14 листопада 2017 року належним чином завірених наказів, трудової книжки, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки.
31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від виконання обов’язків декларанта за суміщенням з 01 листопада 2017 року та знято доплату 25 % від окладу декларанта на підставі її заяви, що вбачається з наказу від 31 жовтня 2017 року № 24.
У листі ВФ «Динамо» від 06 листопада 2017 року зазначено, що порушень з боку фабрики під час виплати заробітної плати ОСОБА_1 немає. Вся зарплата нараховувалась і виплачувалась вчасно та в повному обсязі, про що свідчать роздруківки по заробітній платі, які вона отримувала. З 02 липня 2012 року наказом № 29к її переведено з посади швачки на 0,5 посади декларанта, а з 01 жовтня 2013 року наказом № 24 — переведено за її ж згодою інженером з охорони праці на восьмигодинний робочий день, оскільки оклад інженера на той час був вищий, ніж оклад декларанта. За усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати обов’язки 50 % інженера по техніці безпеки та 50 % декларанта. На всіх наказах стоїть її підпис, який свідчить про її згоду. ОСОБА_1 навчалася заочно в університеті та не мала досвіду роботи, тому їй допомагали працівники підприємства до 02 березня 2015 року, потім вона почала самостійно виконувати обов’язки інженера з техніки безпеки та декларанта. Згідно з наказом від 02 березня 2015 року № 5 вона отримувала доплату за обов’язки декларанта 50 %. З 12 серпня 2015 року через підняття розміру посадового окладу та зменшення обсягів імпорту, доплату було встановлено в розмірі 25 %.
Згідно з наказом № 30к ВФ «Динамо» від 14 листопада 2017 року з ОСОБА_1 припинено трудовий договір та звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Підставою звільнення була заява позивача.
Відповідно до довідки ВФ «Динамо» від 14 листопада 2017 року № 18 посадовий оклад декларанта по ВФ «Динамо» згідно з штатним розписом становив: з 03 січня 2013 року — 1 280,00 грн. з 01 серпня 2014 року — 1 450,00 грн. з 03 серпня 2015 року — 1 813,00 грн. з 02 листопада 2015 року — 1 904,00 грн., з 03 січня 2016 року — 2 000,00 грн. з 04 травня 2016 року — 2 100,00 грн. з 03 січня 2017 року — 3 200,00 грн. Розмір посадового окладу декларанта станом на 01 жовтня 2013 року підтверджується витягом з штатного розпису ВФ «Динамо».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Доводи касаційної скарги про незаконність рішення суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні доплат за період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2015 року, є необґрунтованими.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У статті 105 КЗпП України визначено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Суміщення професій (посад) — це виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою).
У разі суміщення професій (посад): робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.
Суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати.
Передумовою суміщення професій (посад) є наявність вакансії суміщуваної професії (посади) в штатному розписі.
Щодо питання оплати праці при суміщенні професій (посад) необхідно зауважити, що в обов’язковому порядку до звичайної заробітної плати працівника здійснюється нарахування відповідної доплати.
На відміну від роботи за сумісництвом, що оплачується пропорційно відпрацьованому часу, доплати при суміщенні професій (посад) встановлюються у фіксованих відсотках до тарифної ставки (окладу).
Розмір доплат встановлюється у колективному договорі підприємства або в іншому локальному акті, що регулює питання оплати праці (наприклад, положення про оплату праці). Чинне законодавство України не визначає конкретні розміри відповідних доплат для приватної (небюджетної) сфери.
Судами встановлено, що на позивача покладено обов’язок щодо виконання додатково до посадових обов’язків інженера з охорони праці обов’язків декларанта з встановленням доплати у розмірі 50 % посадового окладу декларанта наказом № 5 ВФ «Динамо» від 02 березня 2015 року.
У наказі від 01 жовтня 2013 року про переведення ОСОБА_1 на адміністративну посаду інженера з охорони праці на повну ставку — 8 годин, що підтверджується наказом від 01 жовтня 2013 року № 24, на неї обов’язки декларанта не покладалися та надбавка за їх виконання не встановлювалася.
Судами встановлено, що за період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2015 року відповідачем не нараховувалася ОСОБА_1 та не виплачувалися доплата за виконання додаткових обов’язків декларанта.
Апеляційний суд дав належну оцінку наявним у справі доказам, дійшовши до правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача доплат за період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2015 року.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, що вплинули на правильність вирішення справи.
Так, судами встановлено, що з березня 2015 року по час звільнення позивача від виконання обов’язків декларанта за суміщенням відповідач здійснював доплату: з березня 2015 року по липень 2015 року позивач отримувала доплату за суміщення посади декларанта в розмірі 50 % окладу, а з серпня 2015 року по жовтень 2017 року включно — 25 %.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення невиплаченої доплати з серпня 2015 року по жовтень 2017 року, тобто час, за який доплата виплачувалася у розмірі 25 %, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач не здійснював переведення позивача з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, а також про те, що, оскільки наказ, яким відповідач провів відповідне зменшення, позивачем не оскаржується, суд позбавлений повноважень здійснювати за вказаний період донарахування і стягнення доплат у більшому розмірі, ніж визначено у цьому наказі.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, прийнявши від відповідача додаткові пояснення, є необґрунтованими, оскільки право подавати письмові пояснення нормами процесуального права не обмежено. Норми цивільного процесуального права не встановлюють обов’язку попереднього направлення письмових доказів учасникам справи.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи касаційним судом, який лише перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про порушення апеляційним судом норм матеріального права та неправильного застосування норм процесуального права, що вплинули на правильність по суті та законність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову — без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо відповіді позивача на відзив
У жовтні 2018 року позивач надіслала до Верховного Суду засобами поштового зв’язку та електронною поштою відповідь на відзив відповідача.
Відповідно до частини другої статті 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з частиною третьою статті 179 ЦПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою — п’ятою статті 178 цього Кодексу.
У частині п’ятій статті 178 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
До відповіді позивача на відзив не додано доказів направлення відзиву відповідачу.
У частині четвертій статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи, що докази надсилання відповіді позивача на відзив відповідачу відсутні, зазначена відповідь на відзив підлягає поверненню без розгляду.
Керуючись статтями 141, 174, 178, 179, 400, 410, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відповідь ОСОБА_1 на відзив Вінницької фабрики «Динамо» фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України на касаційну скаргу залишити без розгляду та повернути заявнику.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. О. Кузнєцов
Судді: В. С. Жданова, В. М. Ігнатенко, С. О. Карпенко, М. Ю. Тітов
