від 28 жовтня 2016 р. № 401/06/186-16
Юридичним департаментом Міністерства розглянуто ваш лист <...> та в межах компетенції повідомляється.
Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) містить вичерпний перелік підстав припинення трудового договору.
Так, статтею 7 КЗпП зокрема встановлено, що додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
Звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ й організацій провадиться, зокрема, у разі прийняття працівника, який не є сумісником (пункт 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну України від 28.06.93 р. № 43, зареєстрованим у Мін’юсті 30.06.93 р. за № 76). Виходячи з назви зазначеного нормативно-правового акта, норми пункту 8 Положення поширюються на працівників державних підприємств, установ і організацій.
Припинення трудового договору з сумісником у цьому випадку провадиться на підставі статті 7 КЗпП, що й відображається у відповідному наказі (розпорядженні) роботодавця. Обов’язку попереджати сумісника про наступне звільнення за цією підставою законодавство не містить. Необхідності подання працівником заяви на звільнення за цією підставою законодавством також не встановлено.
Виходячи зі змісту статті 431 КЗпП звільнення з суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, є розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 40 КЗпП, зокрема, встановлено, що звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці не допускається.
Режим робочого часу працівника встановлюється за угодою між ним і власником або уповноваженим ним органом.
Разом з тим враховуючи, що працівники державних підприємств, установ, організацій мають право працювати на умовах сумісництва не більше чотирьох годин на день (тобто не більше ніж на 0,5 ставки), прийняття на цю роботу працівника, який не є сумісником, передбачає виконання роботи на умовах неповного робочого часу (тобто не більше ніж на 0,5 ставки).
В іншому випадку (тобто у випадку виконання роботи більше ніж чотири години на день) роботодавцю слід вносити зміни до штатного розпису.
Норм щодо звільнення з роботи за сумісництвом працівника підприємств, установ, організацій інших форм власності у зв’язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником, законодавство не містить.
Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони мають інформаційний, рекомендаційний та необов’язковий характер.
Директор Юридичного департаменту О. Туліна
