Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого — Кравчука В. М., суддів: Коваленко Н. В., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу № 807/612/16 за касаційною скаргою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя — Андрійцьо В. Д.) від 08.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Коваля Р. Й., Гуляка В. В., Судової-Хомюк Н. М.) від 21.09.2016 у справі № 807/612/16 (876/5831/16) за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джентерм Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
I. ПРОЦЕДУРА
1. Позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Джентерм Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 2685131,24 грн.
2. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.06.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016, у задоволені позову відмовлено.
3. 12.12.2016 Ухвалою Вищого адміністративного суду було відкрито провадження за касаційною скаргою Відповідача, в якій останній із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права просив скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016, направити справу на новий розгляд.
4. Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.
5. Станом на 28.02.2018 відзив від Відповідача не надходив. Сторонами не було заявлено жодних клопотань.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
6. Позивач мотивує свої вимоги тим, що згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII (далі — Закон України № 875) для підприємств, установ і організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості 1 робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України № 875, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон не містить.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 р. (форма № 10-ПІ річна, затверджена наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42) Відповідач не виконав вимогу Закону України № 875 щодо нормативу робочих місць для інвалідів. У зв'язку з цим, до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати на товаристві з обмеженою відповідальністю «Джентерм Україна» (далі — ТОВ «Джентерм Україна») за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (68276,00 грн). Відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Однак у строк встановлений законом, Відповідач самостійно їх не сплатив. На день подання позовної заяви до суду строк прострочення платежу — 14 днів, а отже, пеня, при обліковій ставці НБУ 19 % — 22367,24 грн.
7. Відповідач у своїх письмових запереченнях повідомляє, що позов не визнає, оскільки протягом 2015 року підприємством вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Крім того, зазначає, що інваліди з метою працевлаштування безпосередньо до підприємства не звертались, а відтак не було і відмови підприємства в такому працевлаштуванні.
III. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини, що мають значення для справи, а саме, що ТОВ «Джентерм Україна» було подано до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік. Згідно рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 2664 особи. Відповідно до рядка 03 звіту кількість інвалідів — штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України № 875 становить 107 осіб. В той час, як згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2015 року середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 68 осіб. Тобто, Відповідачем не працевлаштовано, відповідно до нормативу, інвалідів у кількості 39 осіб.
9. На виконання вимог законодавства Відповідачем щомісячно протягом 2015 року направлялося до Виноградівського районного центру зайнятості відповідну звітність про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, зокрема, поданих підприємством до центру зайнятості: 27 січня, 02 лютого, 27 лютого, 27 березня, 30 квітня, 26 травня, 25 червня, 09 липня, 23 липня, 05 серпня, 12 серпня, 21 серпня, 31 серпня, 10 вересня, 23 вересня, 30 вересня, 12 жовтня, 19 жовтня, 26 жовтня, 09 листопада, 17 листопада, 24 листопада, 01 грудня, 11 грудня, 21 грудня, 25 грудня. Подання відповідних звітів до центу зайнятості є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда.
10. Крім того, у 2015 році відповідач письмово 5 разів звертався до Виноградівського районного центру зайнятості з листами, 5 разів до Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації, 5 разів до Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження», в яких просив посприяти у працевлаштуванні громадян, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці, а саме: інвалідів III-ї та II-ї груп. Проте, у 2015 році зазначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство не спрямовувались. Також, протягом 2015 року відповідач регулярно розміщував оголошення в газеті «Новини Виноградівщини» про створені робочі місця та наявність вакансій для людей з обмеженими можливостями (інвалідів), що підтверджується довідками комунального підприємства «Районний редакційно-видавничий комплекс «Новини Виноградівщини» від 24.06.2015 № 36 та від 31.03.2016 № 18. До того ж, оскільки інваліди безпосередньо до підприємства для працевлаштування не звертались, відповідно жодному інваліду відповідачем не було відмовлено у працевлаштуванні. Адже, згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків.
12. Ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
13. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Статтею 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
14. Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону № 875-XII рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Із аналізу зазначених норм законодавства видно, що законодавством України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладений на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
15. Згідно із ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Ч. 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем були вжиті всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад). Разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися; не було встановлено відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів.
16. Враховуючи вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
17. Такий висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні цього суду від 02.02.2010 р. щодо застосування положень статтей 18 — 20 Закону № 875-XII, відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій і вважає, що було допущено порушення норм матеріального права, а саме, що суди не дослідили наявність умов праці для інвалідів та наявність соціально-економічних гарантій (створення робочих місць відповідно встановленого нормативу та інформування центру зайнятості про наявність вільних), звівши виконання нормативу з працевлаштування інвалідів до вжиття формальних заходів: подання звітів і т. п. Таким чином фактичними обставинами справи повністю встановлено вину відповідача у не створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів та не введення в дію цих місць шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів
VI. ОЦІНКА СУДУ
19. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
20. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
21. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
22. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
23. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
24. У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03.04.2008, п. 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що «право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata — принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
25. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
26. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
27. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд постановив:
1. Касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі № 807/612/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Кравчук
Суддя Н. В. Коваленко
Суддя О. П. Стародуб
