Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого — Кравчука В. М., суддів: Коваленко Н. В., Стародуба О. П., розглянув в попередньому судовому засіданні справу № 819/639/17 за касаційною скаргою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 (суддя Мартиць О. І.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 (колегія у складі суддів: Судової-Хомюк Н. М., Гуляка В. В., Л. Я. Гудима) у справі № 819/639/17 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Тернопільського державного науково-технічного підприємства «Промінь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
I. ПРОЦЕДУРА
1. Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до Тернопільського державного науково-технічного підприємства (далі — Тернопільське ДНТП «Промінь») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 54700 грн.
2. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2017, залишеною без змін постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018, в задоволенні позову відмовлено.
3. 12.03.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Позивача на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018.
4. У касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
5. Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2018 відкрито провадження у справі. Станом на 27.04.2018 надійшов відзив від Відповідача.
6. Сторонами не було заявлено жодних клопотань.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно поданого відповідачем Тернопільським ДНТП «Промінь» до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою № 10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 40 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складала 1 особу при нормативі 2 особи. (а. с. 7)
8. Товариством не було виконано нормативи щодо кількості працевлаштування інвалідів у 2016 році у кількості, визначеній чинним законодавством, тому Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 54700 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а. с. 6). Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся до суду про стягнення вказаних сум в судовому порядку.
III. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.91 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості 1 робочого місця.
10. Відповідачем не був виконаний норматив для працевлаштування інвалідів, оскільки середньооблікова чисельність працюючих у 2016 році складала 40 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність — 1 особа, а норматив для працевлаштування інвалідів становить 2 особи.
11. Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 відповідачу нараховано до сплати 54700 грн. адміністративно-господарських санкцій.
Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення до суду з даним адміністративним позовом.
12. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що зобов’язання, передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем виконані, що виключає настання відповідальності та застосування адміністративно-господарських санкцій.
У 2016 році товариством було вжито всіх необхідних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тернопільське ДНТП «Промінь» здійснювало заходи для працевлаштування інвалідів, а саме: листом від 08.12.2016 № 1176 інформувало Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів по професіях слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики та токар. Крім того, підприємство інформувало Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» 11.05.2016 та повторно 22.09.2016, а також листом від 08.12.2016 № 1175. З метою працевлаштування інвалідів в 2016 році Тернопільський міськрайонний центр зайнятості надавав направлення на працевлаштування інвалідів в Тернопільське ДНТП «Промінь» громадянам ОСОБА_2 на посаду головного бухгалтера та ОСОБА_3 на посаду слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, однак направлені особи відмовилися від даної роботи.
13. Таким чином, Тернопільське ДНТП «Промінь» виконало всі вимоги чинного законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ним виділено та створено робоче місце для працевлаштування інваліда та повідомлено службу зайнятості у встановленому законом порядку про наявність такої вакансії, а тому в діях товариства відсутній склад правопорушення, що є обов’язковою умовою застосування штрафних санкцій.
Крім того, Тернопільське ДНТП «Промінь» з 23.08.2016 перебуває у стані досудової санації згідно ухвали господарського суду Тернопільської області від 23.08.2016 в справі № 921/476/16-г/11.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону № 875-XII, а тому підстави для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій відсутні. Обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
15. Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеними висновками та зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
16. Відповідно до ч. 3 ст. 18 1 Закону № 875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань з урахуванням його побажань.
17. Враховуючи встановлені обставини справи, Відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки чинним законодавством не передбачено, що потрібно враховувати причини, по якій Відповідач не виконав норматив.
У ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.91 передбачено, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Оскільки робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, не було зайняте інвалідом, Відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.
19. У відзиві Відповідач зазначає, що постанови судів попередніх інстанцій прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки невиконання Відповідачем нормативу робочих місць виникло не з вини підприємства та ним було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, заявлені в касаційній скарзі, вже були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка.
21. Щодо доводу Позивача, наведеного в п. 18, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується Суд, вказали, що Відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства (п. 14 — 17).
22. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.05.2018 у справі № 805/2275/17-а «Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування».
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов’язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п’ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості».
23. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.
24. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
25. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
26. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об’єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
27. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
28. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
29. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
30. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд постановив:
Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 у справі № 819/639/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Кравчук
Суддя Н. В. Коваленко
Суддя О. П. Стародуб
