Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого — Кравчука В. М., суддів: Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у порядку письмового провадження справу № 804/8007/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (суддя Турлакова Н. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі Мельника В. В., Чепурнова Д. В., Царьової Н. П.) у справі № 804/8007/16 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
I. ПРОЦЕДУРА
1. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна», в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 744240,00 грн.
2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, адміністративний позов було задоволено частково. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» на користь держави в особі Дніпропетровського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 531600,00 грн. (п’ятсот тридцять одна тисяча шістсот гривен). В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
3. 27.10.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017.
4. У поданій касаційній скарзі Відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2017 у зазначеній справі було відкрито провадження.
6. Станом на 02.05.2018 відзив від Позивача не надходив.
7. Відповідачем було заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, в задоволенні якого ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.11.2017 було відмовлено.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» покладено обов’язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
9. 21.10.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» подано звіт № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, в якому зазначено про створення 24 робочих місця для інвалідів та працевлаштовано 16 інвалідів, що підтверджується самим Позивачем.
10. За звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2015 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 575 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві становила 16 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» — 23 особи.
11. У рядку 6 звіту форми № 10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у сумі 744240 грн.
12. Згідно з розрахунком суми позову, наданим Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 744240,00 грн.
13. Станом на день звернення до суду Відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
14. Також судами було досліджено надані відповідачем до матеріалів справи звіти Форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу» за січень 2015 р., лютий 2015 р., березень 2015 р., квітень 2015 р., червень 2015 р., липень 2015 р., серпень 2015 р., вересень 2015 р., жовтень 2015 р., листопад 2015 р., грудень 2015 р., які надавались відповідачем до Центру зайнятості в яких заявлялось про потребу на робочу силу (вакансії) в кількості дві особи: прибиральник території, підсобний робітник, а також копія листа з проханням розмістити оголошення в ефірі від 10.02.2015 р. № 193 на ім’я директора ТОВ «Союз» про потребу в інвалідах.
III. АРГУМЕНТИ СТОРІН
15. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідачем в порушення вимог, визначених ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не сплачено в строк до 15.04.2016 року адміністративно-господарські санкції у сумі 744240,00 грн. за 7 робочих місць, призначені для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами.
16. Представник відповідача проти позову заперечувала, у задоволенні позову просила відмовити, надала письмові заперечення, у яких зазначила, що відповідач вжив усіх заходів, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та систематично повідомляв центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, також з метою застосування всіх можливостей для забезпечення працевлаштування інвалідів товариством розміщено оголошення інтернеті та у місцевому телебаченні, тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків.
18. Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-XII.
19. Ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 1 — 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості 1 робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
20. Згідно з ч. 7 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
21. Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Порядок № 70). Згідно з пунктом 2 Порядку № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
22. У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
23. Відповідно до ч. 3-4 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
24. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
25. 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» № 5067-VI № 5067 (далі — Закон № 5067). Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону № 5067-VI роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
26. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067 роботодавці зобов’язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
27. На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону України № 5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов’язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
28. За правилами, визначеними ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
29. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
30. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
31. Аналіз вищезазначених норм законодавства дав можливість суду першої інстанції зробити висновок, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,
- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- в разі не виконання такого нормативу — щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
32. При цьому, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
33. З огляду на викладене, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
34. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
35. При цьому, на відмінну від Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII, який діяв до 01 січня 2013 року, у Законі від 05 липня 2012 року № 5067-VI не передбачено обов’язку щомісячно подавати звітність за формою № 3-ПН.
36. В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2015 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 575 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність — 16 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» — 23 особи. Тобто, не виконано норматив у працевлаштуванні 7 осіб-інвалідів.
37. Як встановлено зі звітів форми № 3-ПН, поданих відповідачем на протязі 2015 р. в «Інформації про попит на робочу силу» за січень 2015 р., лютий 2015 р., березень 2015 р., квітень 2015 р., червень 2015 р., липень 2015 р., серпень 2015 р., вересень 2015 р., жовтень 2015 р., листопад 2015 р., грудень 2015 р., які надавались відповідачем до Центру зайнятості заявлялось про потребу на робочу силу (вакансії) в кількості дві особи: прибиральник території, підсобний робітник, тобто меншій ніж різниця між нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів та фактичною кількістю інвалідів, які працюють на підприємстві відповідача.
38. Таким чином відповідачем не надано доказів виконання обов’язку зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 5 робочих місць, призначених для працевлаштування на підприємство інвалідів і не зайнятих ними, передбаченого ч. 3 ст. 18 Закону у тому числі зі створення спеціальних робочих місць, з умовами праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, та надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
39. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку що відповідач, не здійснив в повній мірі (не створено 5 робочих місць), передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів в тому числі шляхом інформування органів, зазначених в статті 18 цього Закону, про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив вказані органи можливості виконати свій обов’язок стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів, а тому він повинен нести відповідальність за допущене у сфері господарювання правопорушення.
40. Разом з тим протягом 2015 року підприємство відповідача надавало центру зайнятості населення інформацію необхідну для працевлаштування 2 інвалідів.
41. Сума адміністративно-господарських санкцій за період 2015 року складає 531600,00 грн., виходячи з розрахунку: 106320,00 грн. (середньорічна заробітна плата штатного працівника) х 5 (кількість нестворених робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів).
42. Таким чином, оцінуючи і докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення адміністративно-господарських санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» у сумі 531600,00 грн.
43. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, зазначив, що Відповідачем виконано обов’язок щодо створення робочих місць для інвалідів у кількості 7 робочих місць, що підтверджується відповідним наказом. В той же час, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» не виконано встановленого законом обов’язку щодо повідомлення державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, а саме відбувалось надання інформації лише стосовно двох робочих місць, що в повній мірі підтверджено матеріалами справи. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що відповідальним працівником була допущена помилка та замість семи вакантних робочих місць для інвалідів останнім відображалось лише два, колегія суддів визнає безпідставними та необґрунтованими, оскільки така помилка допускалась протягом всього 2015 року та відповідальність за її допущення в повній мірі покладається на Відповідача.
44. За даних обставин колегія суддів вказала, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
45. У касаційній скарзі Відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки його доводам, а саме:
А) Відповідач розробив низку заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать штатний розклад Відповідача за 2015 рік; відповідачем протягом 2015 року неодноразово подавалися оголошення, в т. ч. і на телебачення, про потребу у працівниках-інвалідах; неодноразово подавалися відповідні звіти із зазначеною потребою;
Б) Позивачем не було проведено жодної перевірки у Відповідача, не складено звіту і жодного разу не поставлено питання з приводу відповідної звітності — тобто, не виконано своїх функцій щодо працевлаштування інвалідів;
В) Щодо помилкового зазначення потреби у «2» особа з інвалідність замість «7», наголошується, що при цьому самим Відповідачем санкції розраховувалися як за 7 вакантних посад.
Г) Позивачем не направлено жодного інваліда для працевлаштування.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
46. Суд зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій зазначені в касаційній скарзі доводи, які також були наведені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, не розглядалися та мотивів їх відхилення не наведено.
47. Судами не встановлено дійсних обставин справи, що стосуються інформування центру зайнятості про потребу у працевлаштуванні інвалідів (2 чи 7), чи отримав відповідач неправомірну вигоду від подання помилкової інформації, чи призвела така помилка до порушення його обов’язків щодо працевлаштування інвалідів і чи є у таких діях склад правопорушення, за яке відповідача може бути притягнуто до відповідальності.
48. Відповідно до ст. 159 КАС України (у редакції, що діяла до 14.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Принцип всебічності з’ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожній довідці окремо, а у випадку неприйнятності її як доказу — навести відповідне аргументування.
49. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 162 КАС України у мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
50. У справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, рішення від 15.11.2007, п. 42, наводиться без посилань на рішення в інших справах) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (…)
51. У справі, що розглядається, важливі для справи аргументи відповідача не знайшли оцінки з боку суду, а тому рішення не відповідає вимогам ст. 159, 162 КАС України (у редакції, що діяла до 14.12.2017).
52. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. У ч. 4 цієї ж статті КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
53. Враховуючи, що виявлені недоліки при оцінці доказів мали місце в суді першої та апеляційної інстанції, Суд доходить висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Суд постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСМПО ТИТАН Україна» задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі № 804/8007/16 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для нового розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Кравчук
Суддя Т. О. Анцупова
Суддя О. П. Стародуб
