Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого — Кравчука В. М., суддів: Анцупової Т. О., Гриціва М. І., розглянув у попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду (у складі судді Хилько Л. І.) від 30.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів Кругового О. О., Прокопчук Т. С., Шлай А. В.) від 28.09.2017 у справі № П/811/693/17 за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна» про стягнення санкцій.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 20.04.2017 Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 62997,55 грн.
2. Заява обґрунтована тим, що Відповідачем норматив по працевлаштуванню інвалідів не виконується, підприємство самостійно не сплатило адміністративно-господарські санкції в строк, тому за ним рахується заборгованість.
3. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.06.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017, в задоволенні позову відмовлено.
4. У поданій касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017, а також прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача в повному обсязі
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без руху та надано строк до 30.11.2017 для усунення недоліків касаційної скарги, а саме — надати до суду касаційної інстанції копії оскаржуваних судових рішень.
6. 22.11.2017 на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 скаржником надано належним чином завірені копії оскаржуваних судових рішень.
7. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 (надалі — Закон).
8. Відповідно до пп. 12 п. 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (надалі — КАС України) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
9. За результатами автоматизованого розподілу судових справ визначено склад суду в адміністративній справі — постійну судову колегію у складі суддів Кравчука В. М. (доповідач), Анцупова Т. О., Стародуб О. П.
10. Ухвалою Верховного Суду від 29.12.2017 у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву. Станом на 07.02.2018 відзиви не надходили.
11. В касаційній скарзі сторонами не було заявлено жодних клопотань.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини, що мають значення для справи.
13. 22.02.2017 р. ТОВ «Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» подав до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік (Форма № 10-ПІ), відповідно до змісту якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2016 році складала 89 осіб, при цьому норматив створення робочих місць для інвалідів становить 4 робочих місця (а. с. 6).
14. Відповідачем протягом 2016 року подано до Добровеличківського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії) у яких відображено наявність вакансій, із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю (а. с. 76-99).
15. Проте, інваліди для працевлаштування до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» Добровеличківським районним центром зайнятості не направлялись, що підтверджується листом Кіровоградського обласного центру зайнятості від 20.06.2017 р. № 12-42/509/16 та Добровеличківського районного центру зайнятості від 15.05.2017 року № 02-44/55002 (а. с. 75, 64), доказів відмови Відповідача у працевлаштуванні інвалідів, направлених на вакантні посади, Позивачем судам попередніх інстанцій не було надано. При цьому вказаним листом Кіровоградський обласний центр зайнятості підтвердив той факт, що відповідач неодноразово протягом 2016 року звертався до центру зайнятості із метою пошуку інвалідів для працевлаштування.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли таких висновків.
17. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
18. Згідно із ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
19. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
20. Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
21. Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
22. Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками.
23. Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
24. Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
25. З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб’єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
26. Обов’язок суб’єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
27. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI 05.07.2012, роботодавці зобов’язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
28. Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. За висновком суду першої інстанції зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.
29. Виходячи з викладених норм законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що на підприємство покладається обов’язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов’язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників — інвалідів.
30. Зважаючи на викладене, та враховуючи що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів, однак робочі місця протягом 2016 року залишились вакантним з незалежних від товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» причин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав вимагати сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, працевлаштування яких здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів за умови наявності вакантних робочих місць, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
31. Крім того, зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
32. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції і вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також було допущено порушення норм матеріального права.
33. Скарга фактично обґрунтована тим, що в разі невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів, безумовним обов’язком підприємства є сплата адміністративно-господарських санкцій. При цьому, сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування інваліда. Також, позивач зазначає, що інформування Центру зайнятості про наявність вакансій в даному випадку виступає альтернативою безпосередньому працевлаштуванню осіб з обмеженими можливостями. Тобто, підприємство вважає своїм обов’язком не працевлаштування інвалідів, а інформування відповідних органів. З огляду на те, що не всі інваліди, які бажають працевлаштуватись перебувають на обліку в центрах зайнятості, такі заходи не можна вважати дієвими.
34. Таким чином, жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
V. ОЦІНКА СУДУ
35. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка.
36. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
37. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
38. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
39. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об’єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
40. У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03.04.2008, п. 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що «право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata — принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (п. 40).
41. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
42. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд постановив:
1. Касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
2 Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 у справі № П/811/693/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Кравчук
Суддя Т. О. Анцупова
Суддя М. І. Гриців
