Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 4 червня 1996 року на свою 83-ю сесію,
нагадуючи, що багато з міжнародних конвенцій і рекомендацій про працю, які містять норми загального застосування щодо умов праці, застосовні до надомників,
беручи до уваги, що конкретні умови, характерні для надомної праці, роблять бажаним поліпшення застосування цих конвенцій і рекомендацій до надомників і доповнення їх нормами, в яких беруться до уваги особливості надомної праці,
постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо надомної праці, що є четвертим пунктом порядку денного сесії; і
вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації, яка доповнює Конвенцію 1996 року про надомну працю,
ухвалює цього двадцятого дня червня місяця тисяча дев’ятсот дев’яносто шостого року наступну рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1996 року щодо надомної праці;
I. Визначення і сфера застосування
1. Стосовно до цієї Рекомендації:
a) термін «надомна праця» означає роботу, яку особа, що іменується надомником, виконує:
i) за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця;
ii) за винагороду;
iii) з метою виробництва товарів або послуг, згідно з вказівками роботодавця, незалежно від того, хто надає обладнання, матеріали або інші використовувані ресурси, якщо тільки ця особа не має в своєму розпорядженні такої міри автономії та економічної незалежності, яка необхідна для того, щоб вважати її незалежним працівником відповідно до національного законодавства чи судових рішень;
b) особи зі статусом найманих працівників не стають надомниками в розумінні цієї Рекомендації через самий лише факт виконання ними час від часу роботи як найманими працівниками вдома, а не на своєму звичайному робочому місці;
c) термін «роботодавець» означає фізичну або юридичну особу, яка безпосередньо або через посередника, незалежно від того, чи передбачені посередники в національному законодавстві, надає роботу додому в інтересах свого підприємства.
2. Ця Рекомендація поширюється на всіх осіб, зайнятих надомною працею, в розумінні пункту 1.
II. Загальні положення
3. 1) Кожна держава-член повинна відповідно до національних законодавства і практики призначити орган або органи, на які покладається відповідальність за розробку і проведення національної політики в галузі надомної праці, про яку йдеться в статті 3 Конвенції.
2) Слід, в міру можливості, використовувати органи тристороннього характеру або організації роботодавців і працівників при розробці і реалізації цієї національної політики.
3) В разі відсутності організацій, що займаються проблемами надомників, або організацій роботодавців, які надають роботу надомникам, зазначені в підпункті 1 орган або органи повинні вживати відповідних заходів, які дозволяють цим працівникам і роботодавцям висловлювати свої думки щодо цієї національної політики і заходів, яких вживають з метою її проведення.
4. Слід збирати і поновлювати докладну інформацію, включаючи дані окремо щодо жінок і чоловіків, про розповсюдження та особливості надомної праці, яка має служити основою для національної політики в галузі надомної праці і для заходів, яких вживають з метою її проведення. Ця інформація повинна публікуватися і бути доступною для громадськості.
5. 1) Надомник має бути інформований про конкретні умови зайнятості у письмовій чи будь-якій іншій належній формі, яка відповідає національним законодавству і практиці.
2) Ця інформація повинна включати, зокрема:
a) ім’я та адресу роботодавця і посередника, якщо такий є;
b) тарифи або ставки оплати праці і методи обчислення; і
c) вид роботи, яка підлягає виконанню.
III. Контроль за надомною працею
6. Компетентний орган на національному рівні і, в разі необхідності, на регіональному, галузевому чи місцевому рівнях повинен забезпечити ведення обліку роботодавців, які надають роботу надомникам, і всіх використовуваних цими роботодавцями посередників. З цією метою даний орган повинен вказувати, яку інформацію роботодавці повинні подавати або мати для подання даному органу.
7. 1) Роботодавці повинні нести зобов’язання щодо повідомлення компетентного органу, якщо вони надають роботу надомникам вперше.
2) Роботодавці повинні вести облік всіх надомників, яким вони надають роботу, окремо жінок і чоловіків.
3) Роботодавці повинні також вести реєстраційні листи робочих завдань, доручених надомнику, із зазначенням:
a) часу, відведеного для виконання завдань;
b) тарифних ставок оплати праці;
c) витрат, що виникли у надомника, якщо такі є, і розміру виплаченої у зв’язку з цим компенсації;
d) будь-яких утримань із зарплати, проведених відповідно до національного законодавства; і
е) належної заробітної плати і виплаченої заробітної плати з відрахуванням утримань разом з датою проведеної виплати.
4) копія зазначеного в підпункті 3 реєстраційного листа має надаватися надомнику.
8. Тією мірою, якою це допускається національними законодавством і практикою щодо невтручання у приватне життя, інспектори праці чи інші посадові особи, на яких покладений обов’язок контролювати дотримання положень, що регулюють надомну працю, повинні мати можливість входити в ті частини будинку чи іншого приватного приміщення, де виконується робота.
9. У випадках серйозних або неодноразових порушень законодавства, що застосовується до надомної праці, слід вживати відповідно до національних законодавства і практики необхідних заходів, аж до можливої заборони на видачу роботи додому.
IV. Мінімальний вік
10. Національне законодавство щодо мінімального віку приймання на роботу чи допуску до трудової діяльності повинне застосовуватись щодо надомної праці.
V. Права на об’єднання і на ведення колективних переговорів
11. Законодавчі чи адміністративні обмеження або інші перешкоди на шляху реалізації:
a) права надомників створювати свої власні організації чи вступати в організації працівників за своїм вибором і брати участь у діяльності таких організацій; і
b) права організацій надомників вступати в профспілкові федерації чи конфедерації повинні виявлятися та усуватися.
12. Слід вживати заходів, які б заохочували ведення колективних переговорів як засіб визначення умов праці надомників.
VI. Оплата праці
13. Слід встановити мінімальні розміри заробітної плати для надомної праці відповідно до національних законодавства і практики.
14. 1) Ставки заробітної плати надомників повинні переважно встановлюватися в рамках колективних переговорів або, якщо такі не проводяться:
a) рішеннями компетентного органу після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, а також з організаціями, які займаються надомниками, і з організаціями роботодавців надомників або, якщо останні не існують, з представниками надомників і роботодавців надомників; або
b) в рамках інших відповідних процедур встановлення заробітної плати на національному, галузевому або місцевому рівнях.
2) Якщо при встановленні ставок заробітної плати не використовуються засоби, зазначені вище в підпункті 1, то вони повинні встановлюватися шляхом угоди між надомником і роботодавцем.
15. Для конкретної роботи, оплачуваної відрядно, ставка заробітної плати надомника повинна бути порівнянна із заробітною платою, отримуваною працівником на підприємстві роботодавця або, при його відсутності, на іншому підприємстві в даній галузі або в даному районі.
16. Надомники повинні отримувати компенсацію за:
a) витрати, пов’язані з їхньою роботою, а саме за використані енергію та воду, зв’язок і обслуговування машин та обладнання; і
b) час, витрачений на технічне обслуговування машин і обладнання, заміну інструментів, сортування, розпаковку та упаковку та інші подібні операції.
17. 1) Національне законодавство щодо захисту заробітної плати повинне застосовуватися до надомників.
2) Національне законодавство повинне забезпечувати наявність заздалегідь встановлених критеріїв для відрахувань і повинне захищати надомників від необгрунтованих відрахувань за брак у роботі або зіпсовані матеріали.
3) Праця надомників повинна оплачуватися або під час здачі кожного закінченого робочого завдання, або через регулярні проміжки часу, що не перевищують одного місяця.
18. Якщо використовуються послуги посередника, то посередник і роботодавець повинні разом і кожний окремо нести відповідальність за виплату належної надомникам винагороди відповідно до національних законодавства і практики.
VII. Безпека та гігієна праці
19. Компетентний орган повинен забезпечувати розповсюдження основних положень, правил та інструкцій, прийнятих в галузі безпеки і гігієни праці та запобіжних заходів, яких зобов’язані вживати роботодавці та надомники. В міру можливості, ці основні положення повинні перекладатися мовами, якими володіють надомники.
20. До обов’язків роботодавців повинні входити:
a) інформування надомників про всі небезпеки, пов’язані з їхньої роботою, які відомі або мають бути відомі роботодавцю, запобіжні заходи, яких треба вжити, і навчання їх належним чином, в разі необхідності;
b) забезпечення, щоб надані надомникам машини, інструменти або інше обладнання мали відповідні захисні пристрої, і вжиття розумних заходів, що забезпечували б їхнє належне технічне обслуговування; і
с) надання надомникам безплатно всіх необхідних засобів індивідуального захисту.
21. До обов’язків надомників повинні входити:
a) виконання приписаних заходів з безпеки і гігієни праці;
b) вжиття розумних запобіжних заходів щодо власної безпеки і здоров’я, а також безпеки і здоров’я інших осіб, які можуть потерпіти внаслідок їхніх дій або помилок у роботі, включаючи правильне використання матеріалів, машин, інструментів та іншого обладнання, що надані у їхнє розпорядження.
22. 1) Надомник, який відмовляється виконувати роботу, щодо якої є серйозні підстави вважати, що вона становить безпосередню загрозу для його безпеки чи здоров’я, повинен бути захищений від несправедливих наслідків шляхом заходів, що відповідають національним умовам і практиці. Надомник повинен негайно повідомити роботодавця про цю ситуацію.
2) Якщо за визначенням інспектора праці або іншої посадової особи, яка відає питаннями охорони праці, виникає безпосередня серйозна загроза для життя або здоров’я надомника, його сім’ї або населення, продовження роботи вдома повинне заборонятися доти, доки не буде вжито належних заходів для виправлення становища.
VIII. Тривалість робочого часу, періодів відпочинку та відпустки
23. Термін, встановлений для виконання робочого завдання, не повинен позбавляти надомника можливості користуватися щоденним або щотижневим відпочинком, порівнянним з тим, яким користуються інші працівники.
24. Національне законодавство повинне встановлювати умови, за яких надомникам надаються права, якими користуються інші працівники, у вигляді оплачуваних державних святкових днів, щорічних оплачуваних відпусток і оплачуваної відпустки через хворобу.
IX. Соціальне забезпечення і захист материнства
25. Система соціального забезпечення повинна поширюватись на надомників. Це може забезпечуватись шляхом:
a) включення надомників до сфери застосування чинних положень з соціального забезпечення;
b) пристосування систем соціального забезпечення, з тим щоб вони поширювалися на надомників; або
c) створення спеціальних систем або фондів для надомників.
26. Національне законодавство в галузі захисту материнства повинне застосовуватися до надомників.
X. Захист у разі припинення трудових відносин
27. Надомники повинні користуватися таким же захистом, яким користуються інші працівники щодо припинення трудових відносин.
XI. Врегулювання спорів
28. Компетентний орган повинен забезпечити наявність механізмів урегулювання спорів між надомником і роботодавцем або будь-яким посередником, якого використовує роботодавець.
XII. Програми щодо надомної праці
29. 1) Кожна держава-член повинна у співробітництві з організаціями роботодавців і працівників надавати сприяння і підтримку програмам, які:
a) інформують надомників щодо їхніх прав і тієї допомоги, якою вони можуть користуватися;
b) привертають увагу організацій роботодавців і працівників, неурядових організацій і громадськості в цілому до проблем, пов’язаних з надомною працею;
c) полегшують об’єднання надомників в організації за їхнім власним вибором, включаючи кооперативи;
d) забезпечують одержання надомниками професійної підготовки з метою підвищення їхньої кваліфікації (включаючи нетрадиційні спеціальності, навички управління і ведення переговорів), продуктивності праці, розширення можливостей працевлаштування і здатності займатися діяльністю, що приносить доход;
e) забезпечують таку професійну підготовку, яка проводиться, по можливості, у безпосередній близькості від місця проживання працівників і не потребує виконання непотрібних формальних умов;
f) підвищують рівень безпеки надомників і рівень охорони їхнього здоров’я, полегшуючи для них доступ до обладнання, інструментів, сировини та інших необхідних матеріалів, які безпечні і мають високу якість;
g) полегшують створення центрів і мереж організацій для надомників з метою надання їм інформації та послуг і зменшення їхньої ізоляції;
h) полегшують доступ до кредитів, поліпшення житлових умов і користування дитячими закладами; і
i) сприяють визнанню надомної праці як корисного трудового досвіду.
2) Слід забезпечити доступ до цих програм надомникам у сільських районах.
3) Слід прийняти конкретні програми, спрямовані на викорінення дитячої праці в надомній праці.
XIII. Доступ до інформації
30. В міру практичної здійсненності інформація щодо прав і захисту надомників і зобов’язань роботодавців стосовно до надомників, а також програм, зазначених в пункті 29, повинна надаватися мовами, якими володіють надомники.
