Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач — ОСОБА_4, відповідач — Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — ОСОБА_5, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, у складі судді Маркарової С. В., від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., від 24 квітня 2018 року, встановив:
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — ОСОБА_5, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 13 грудня 2010 року він працював водієм відділу матеріально-технічного забезпечення та господарського обслуговування апарату управління Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Наказом від 29 вересня 2016 року № 74-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я. На думку позивача, звільнення його з роботи здійснено без належних підстав та без дотримання порядку, передбаченого КЗпП України, а також грубо порушує його права як працівника.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним наказ від 29 вересня 2016 року № 74-к про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, яку він оцінює у 10000 грн.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним наказ Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті від 29 вересня 2016 року № 74-к про звільнення ОСОБА_4 Поновлено ОСОБА_4 на посаді водія відділу матеріально-технічного забезпечення та господарського обслуговування апарату управління Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Стягнуто з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11870,14 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження невідповідності працівника займаній посаді у зв’язку зі станом здоров’я, недоліків у роботі, а також медичний висновок про стійке зниження працездатності працівника. Також не підтверджено, що виконувана робота протипоказана йому за станом здоров’я, або виконання трудових обов’язків є небезпечним для оточуючих.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що районний суд всебічно, повно та об’єктивно з’ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, надав належну правову оцінку доказам та правильно виходив із того, що підстави для звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України відсутні.
У касаційній скарзі Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що наказ про звільнення позивача є законним та обґрунтованим, виданим у відповідності до норм КЗпП України, інших норм чинного законодавства України, висновки судів попередніх інстанцій вказують на неправильне застосування судами пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди встановили, що 13 грудня 2010 року позивач був прийнятий на посаду водія відділу матеріально-технічного забезпечення та господарського обслуговування апарату управління Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.
У липні 2016 року позивач надав роботодавцю довідку від 13 липня 2016 року № 804489 до акту огляду Малиновської медико-соціальної експертної комісії, відповідно до якої йому встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням строком до 01 серпня 2018 року.
Листом від 08 вересня 2016 року № 196 Малиновська міжрайонна медико-соціальна експертна комісія на запит відповідача повідомила, що ОСОБА_4 є інвалідом другої групи до 01 серпня 2018 року, щодо свої професії непрацездатен (10 — 12 місяців після інсульту), йому рекомендована легка фізична праця без нервово-психічного напруження, із дотриманням режиму харчування, без нічних змін і відряджень. Умови праці не проаналізовані через відсутність фізіолого-гігієнічної характеристики робочого місця позивача згідно наказу Міністерства охорони здоров’я України від 27 грудня 2001 року № 528.
Наказом від 29 вересня 2016 року № 74-к ОСОБА_4 було звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я.
Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров’я працівника, зобов’язаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.
Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням трудового законодавства, оскільки судами не встановлено, що ОСОБА_4 за станом свого здоров’я постійно не може працювати на посаді водія відділу матеріально-технічного забезпечення та господарського обслуговування апарату управління Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров’я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної, а не тимчасової втрати працездатності, тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Роботодавець не надав доказів попередження ОСОБА_4 у встановленому законом порядку про майбутнє звільнення.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення — без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:
Касаційну скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта
