Звільнення — це триваючий у часі процес, який закінчується виданням трудової книжки з копією наказу про звільнення та остаточним розрахунком.
На це звертає увагу ВС/Друга судова палата КЦС в постанові від 12 вересня 2018 р. у справі № 205/6983/16-ц.
Судом була розглянута досить нетипова ситуація.
Справа полягала в тому, що працівника (позивача) 2 червня 2016 р. повідомили про те, що у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника його повинні звільнити. Позивачу стало зле та його було госпіталізовано. У зв'язку з чим 2 червня 2016 р. позивач не був ознайомлений із наказом про звільнення від 30 травня 2016 р.
Наказом від 24 червня 2016 р. внесено зміни до наказу від 30 травня 2016 р., скасовано дату звільнення із займаної посади 3 червня 2016 р., датою звільнення із займаної посади вирішено вважати дату, зазначену в листку непрацездатності в полі «стати до роботи». Позивач перебував на лікарняному з 2 червня до 19 серпня 2016 р., що підтверджено листками непрацездатності. У листку, виданому 12 серпня 2016 р., в графі «стати до роботи» зазначено «20 серпня».
Оскільки 20 та 21 серпня 2016 р. були вихідними, позивач з'явився на роботу 22 серпня 2016 р. У цей же день його було ознайомлено з наказом від 30 травня 2016 р. та наказом від 24 червня 2016 р.
ВС уважає, що суд першої інстанції за результатами перевірки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час звільнення позивача не було дотримано порядку його звільнення з роботи, що є підставою для визнання наказів про звільнення незаконними та поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, виходячи з розрахунку наведеного судом.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову не взяв до уваги, що звільнення — це триваючий у часі процес, який закінчується виданням трудової книжки з копією наказу про звільнення та остаточним розрахунком. На час виходу позивача з лікарняного процедура звільнення не закінчена, а підстава звільнення вже відпала, тому звільнення не можна вважати обґрунтованим.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що роботодавцем не було дотримано порядок звільнення позивача з роботи, оскільки наказом від 30 травня 2016 р. особу було звільнено з роботи з 3 червня 2016 р., тобто в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП, а в наказі від 24 червня 2016 р. не зазначено конкретну дату, з якої позивача звільнено із займаної посади, що є недопустимим.
