Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 21 вересня 2006 року
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого — судді Кузьменка М. В., суддів Васищака І. М., Палій В. М., розглянувши касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності Шинкаренка Якова Андрійовича на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. та рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2006 р. у справі № 10/377-04 господарського суду Сумської області за позовом Приватного підприємства «Агрофірма «Весна» до відповідача суб’єкта підприємницької діяльності [...] про стягнення 17185,32 грн., за участю представників: ПП «Агрофірма «Весна» — [...], СПД — [...], [...], встановила:
Приватне підприємство «Агрофірма «Весна» звернулося до господарського суду Сумської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача — суб’єкта підприємницької діяльності [...] 15000 грн. заборгованості за договором позики № 13 від 13.01.2004 р.
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані невиконанням взятих на себе зобов’язання щодо повернення грошових коштів у встановлений договором строк — до 13.02.2004 р. (т. 1 а. с. 3–4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог позивач, користуючись наданим йому в силу ст. 22 ГПК України правом, доповнив заявлені вимоги. Відповідно до поданої 22.03.2005 р. заяви, позивач просить стягнути з відповідача 17185,32 грн., у т. ч. 15000 грн. основної заборгованості, 1811,72 грн. збитків від інфляції, 373,60 грн. в рахунок трьох процентів річних (т. 1 а. с. 95).
Відповідач у справі — СПД [...] у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє. При цьому відповідач, не оспорюючи факту підписання договору позики № 13 від 13.01.2004 р., вказує, що фактично кошти позивачем йому за цим договором надані не були. Як стверджує відповідач, платіжним дорученням від 14.01.2004 р. № 14 відповідачем перераховано кошти у сумі 15000 грн. за надані юридичні послуги, про що зазначено у платіжному дорученні (т. 1 а. с. 119–120).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Сумської області від 06.04.2006 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 15000 грн. основної заборгованості, 1811,72 грн. збитків від інфляції та 373,60 грн. в рахунок трьох процентів річних (т. 2 а. с. 42–44).
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідачу надана позивачем позика у сумі 15000 грн, яка у встановлений договором строк повернута не була;
- відповідач як особа, що прострочила виконання грошового зобов’язання повинна сплати позивачу суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, а також три відсотки річних за користування коштами.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2006. рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2006 р. залишено без змін (т. 2 а. с. 66–72)
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СПД [...] звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а провадження у справі припинити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції встановлено, що 13.01.2004 р. між сторонами у справі — ПП «Агрофірма «Весна» та СПД [...] підписано договір позики № 13, відповідно до умов якого позивач перераховує відповідачу грошові кошти у розмірі 15000 грн. у власність, а відповідач зобов’язується повернути таку ж суму грошових коштів до 13.02.2004 р. При цьому сторонами узгоджено, що договір вважається укладеним з моменту перерахування коштів відповідачу.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язань щодо повернення позики, наданої за цим договором.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов договору ним перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 15000 грн. платіжним дорученням № 14 від 14.01.2004 р. Вказане платіжне доручення прийнято судами в якості доказу виконання зобов’язань позивачем за договором позики № 13 від 13.01.2004 р.
Разом з тим, такого висновку суди дійшли з порушенням наступних норм права.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому ці дані встановлюються такими засобами письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Вимоги, що пред’являються до доказів, визначені ст. 34 ГПК України. Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків на момент здійснення платежу були визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135.
Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у т. ч. платіжних доручень.
Так, відповідно до п. 1 розділу 3 Інструкції, платіжне доручення, що подається в банк, оформляється платником за формою додатка 2 до цієї Інструкції згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до Інструкції.
При цьому, в силу п. 7 розділу 3 Інструкції, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. При цьому платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу», а банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цьому розділі, лише за зовнішніми ознаками.
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.
У графі «призначення платежу» в платіжному дорученні № 14 від 14.01.2004 р. позивачем зазначено «сплата за юридичні послуги згідно договору № 13 від 13.01.2004 р.».
Відхиляючи доводи відповідача щодо перерахування коштів йому позивачем саме за юридичні послуги, суди, в порушення вимог ст. 34 ГПК України, взяли до уваги пояснення, надані в судовому засіданні головним бухгалтером [...], яка повідомила суд про допущені нею помилки при заповненні зазначеної графи.
Однак за змістом п. 27 розділу 2 Інструкції платіжні документи можуть бути відкликані стягувачем в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.
Судами під час вирішення спору у даній справі та перегляді прийнятого рішення не встановлено, що позивачем до перерахування коштів відкликалось відповідне платіжне доручення або направлялось повідомлення банку про зміну призначення платежу за цим дорученням в установленому порядку.
За таких обставин, висновку щодо перерахування позивачем відповідачу коштів на виконання умов саме договору позики № 13 від 13.01.2004 р. суди дійшли з порушенням норм процесуального права та не застосувавши вищевказані норми матеріального права.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Так, в силу ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Аналогічне положення зафіксовано сторонами і у договорі.
Таким чином, висновку щодо укладення сторонами договору позики № 13 від 13.01.2004 р., а, отже, і виникнення у відповідача зобов’язань за таким договором щодо повернення позики суди дійшли безпідставно.
Безпідставне отримання коштів, у випадку якщо такий факт мав місце, є підставою для виникнення позадоговірного зобов’язання, визначеного ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи зазначене, судові акти у цій справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення щодо відмови у позові.
Згідно ст. 49 ГПК України, відповідачу за рахунок позивача підлягають відшкодуванню понесені ним витрати на оплату апеляційних та касаційних скарг державним митом у загальній сумі 343,70 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 111 5, 111 7, 111 9 — 111 11 ГПК України, колегія суддів постановила:
1. Касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності [...] задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. та рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2006 р. у справі № 10/377-04 скасувати.
3. У позові відмовити.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Агрофірма «Весна» на користь суб’єкта підприємницької діяльності [...] в рахунок відшкодування понесених ним судових витрат 343,70 грн.
5. Доручити видати наказ на виконання п. 4 резолютивної частини даної постанови господарському суду Сумської області.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Судді: І. М. Васищак
В. М. Палій
