Лист Державної фіскальної служби України «Про розгляд листа»

від 29 січня 2016 р. № 1394/5/99-99-17-03-03-16

Державна фіскальна служба України розглянула звернення <...> щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) працівникам, база нарахування єдиного внеску яких не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, та в межах компетенції повідомляє.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі — Закон № 108) та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 97 КЗпП визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст. 95 КЗпП та ст. 3 Закону № 108).

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464) визначено, що базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (п. 12 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Статтею 21 КЗпП визначено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до ст. 19 Закону № 108 працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Враховуючи зазначене, для працівників, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою за трудовим договором ще й роботу за сумісництвом або за договором цивільно-правового характеру, при розрахунку бази нарахування єдиного внеску враховується сукупний дохід зазначеного працівника за місяць. При цьому, якщо загальна сума заробітної плати (включаючи заробітну плату за сумісництво) або заробітна плата за трудовим договором та винагорода за цивільно-правовим договором не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Якщо працівнику нараховується заробітна плата та/або винагорода за цивільно-правовим договором, що не є доходом за основним місцем роботи, роботодавець повинен застосувати ставку єдиного внеску до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Також сума єдиного внеску розраховується з фактично нарахованої у поточному місяці заробітної плати незалежно від її розміру у разі звільнення або прийняття працівника на основне місце роботи.

Разом з тим, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано:

дохід, що не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, та ставки єдиного внеску у разі нарахування;

заробітної плати (доходів) найманому працівнику, який частину місяця перебував у відпустці без збереження заробітної плати;

заробітної плати (доходів) найманому працівнику, який частину місяця перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

заробітної плати (доходів) найманому працівнику, у якого наявні прогули;

заробітної плати (доходів) найманому працівнику, якщо він частину місяця хворів і не надав роботодавцю лікарняний лист;

заробітної плати (доходів) найманому працівнику, який перебував на лікарняному та якому допомога по тимчасовій непрацездатності нарахована в розмірі 50 (60, 70) % середньої заробітної плати.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 2010 року № 330 встановлено механізм визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі (далі — постанова).

Відповідно до пп. 1 п. 1 постанови мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі встановлюється одночасно з визначенням розміру мінімальної заробітної плати на місяць згідно з умовами та порядком, передбаченими ст. 9 і 10 Закону № 108.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на місяць та середньомісячної норми тривалості робочого часу за рік при 40-годинному робочому тижні (пп. 2 п. 1 постанови).

Отже, для працівників, які працюють за основним місцем роботи, до яких застосовується мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі, підприємство має нарахувати єдиний внесок виходячи з законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на місяць.

Обов’язок нарахування єдиного внеску з мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи також передбачено і у разі, коли працівник працював неповний місяць (перебував на лікарняному, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами).

Якщо відпустка припадає на майбутній місяць і сума відпускних нараховується не за повний місяць та після відпустки працівнику буде нараховано заробітну плату, то в поточному місяці єдиний внесок нараховується на суму фактичної оплати відпустки за майбутній період, оскільки загальна сума доходу ще не є відомою. При цьому суми оплати відпустки відносяться до того місяця, за який вони нараховані.

У разі якщо загальний дохід (заробітна плата та сума відпускних) за місяць становить менше мінімального розміру, виникає потреба донарахувати єдиний внесок виходячи із мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Якщо у працівника (за основним місцем роботи) початок та закінчення лікарняного припадають на різні місяці, єдиний внесок у місяці початку лікарняного нараховується за фактично відпрацьований час, оскільки загальна сума доходу ще не є відомою (сума лікарняних буде визначена після надання листка непрацездатності). При цьому суми допомоги по тимчасовій непрацездатності відносяться до того місяця, за який вони нараховані.

Якщо після розподілу лікарняного загальний дохід за місяць становить менше мінімального розміру, виникає потреба за минулий місяць (місяці) донарахувати єдиний внесок виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Частиною тринадцятою ст. 8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, в яких працюють інваліди, встановлюється у розмірі 8,41 % визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих інвалідів.

Відповідно до частини чотирнадцятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій інвалідів, зокрема товариств УТОГ та УТОС, в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 % загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25 % суми витрат на оплату праці, встановлюється у розмірі 5,3 % визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Єдиний внесок для підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 % у загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25 % суми витрат на оплату праці, встановлюється у розмірі 5,5 % визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих інвалідів.

Враховуючи зазначене вище, норма частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 щодо нарахування та сплати єдиного внеску із розрахунку не нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати на місяць не поширюється на заробітну плату інваліда, працевлаштованого за основним місцем роботи на підприємстві, де застосовується ставка 8,41 (5,5 або 5,3) %. Для зазначених працівників сума єдиного внеску розраховується з фактично нарахованої заробітної плати незалежно від її розміру.

Якщо у працівника в поточному місяці немає заробітку, єдиний внесок не нараховується, оскільки відсутня база нарахування єдиного внеску.

 

Голова                                                                                                              Р. Насіров

0