На практиці найчастіше трапляється звільнення на підставі статті 38 КЗпП, якою передбачено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, тобто за власним бажанням.
Звільнення за власним бажанням може бути двох основних видів: звільнення з поважних причин та звільнення без поважних причин.
Перелік (невичерпний) поважних причин для звільнення за власним бажанням у законодавстві також міститься у статті 38 КЗпП.
Далеко не всі причини можна підтвердити документально — наприклад, переїзд на нове місце проживання тощо.
Іноді роботодавці відмовляють працівникам у прискореному звільненні саме через те, що немає документів, що підтверджують поважні причини. Вирішити цю проблему з огляду на недосконалість правового регулювання, безпосередньо спираючись на норми законодавства, неможливо. Працівникам нерідко буває простіше написати заяву про звільнення без поважних причин, ніж доводити роботодавцеві поважність деяких очевидних причин.
Коли йдеться про звільнення у зв'язку з доглядом за дитиною, на думку представників Управління Держпраці, достатньо надати документ, що підтверджує наявність дитини відповідного віку чи статусу (інвалідність). Право на звільнення за згаданою причиною має мати або батько дитини. А якщо йдеться про дитину-інваліда, то до цієї категорії належать діти до 18-річного віку.
У заяві про звільнення потрібно вказати конкретні факти порушення умов договору чи трудового законодавства, які викликали таке рішення.
Заява має містити вимогу провести остаточний розрахунок в строки, передбачені статтею 116 КЗпП, у т. ч. виплатити вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку згідно із статтею 44 КЗпП (або вказати розмір, передбачений колективним договором).
Заяву потрібно зареєструвати в канцелярії, а на копії заяви позначити вхідний реєстраційний номер. У разі відмови від реєстрації заяви рекомендується відправити її цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
