Якщо потрібно, підприємство може прийняти на роботу працівника за посадою (професією), не передбаченою штатним розписом, уклавши з ним трудовий договір. У цьому випадку такого працівника називають позаштатним. Розмір його заробітної плати встановлюється за домовленістю сторін і не визначається штатним розписом.
Враховуючи зазначене, позаштатними працівниками можна назвати безробітних, які виконують оплачувані громадські роботи на підприємстві. Громадські та інші роботи тимчасового характеру виконуються винятково на створених для цього тимчасових робочих місцях ― для організації таких робіт не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії.
Роботодавець створює наказом тимчасові робочі місця (звертаємо увагу — не вводить посади до штатного розпису), приймає за строковим договором осіб, які перебувають на обліку в службі зайнятості.
На осіб, які беруть участь у роботах тимчасового характеру, поширюються соціальні гарантії, передбачені КЗпП, зайнятість населення і державне соціальне страхування.
На думку Мінсоцполітики, позаштатний працівник, який виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємства (компанії), — це «фрилансер» (самозайнята особа) (лист Мінсоцполітики від 15.05.2008 р. № 105/13/116-08).
Судова практика з цього питання не має єдиного підходу. Як правило, суди доходять висновку, що позаштатний працівник — це особа, яка виконує роботу за цивільно-правовим договором або за трудовою угодою, що має ознаки цивільно-правового договору.
Словосполучення «позаштатний працівник» міститься в кількох нормативно-правових актах, проте визначення цього поняття в законодавстві немає, а правовий статус позаштатних працівників не визначено.
На думку Управління Держпраці, позаштатний працівник — це не просто працівник, посада якого не передбачена штатним розписом, а особа, яка взагалі не перебуває в трудових відносинах із підприємством і виконує роботи на громадських засадах або за договором цивільно-правового характеру.
