Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: суддів: Рецебуринського Ю. Й. (доповідача), Загороднього А. Ф., Штульман І. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Державної фіскальної служби (далі — Львівська митниця ДФС) про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду, за касаційною скаргою Львівської митниці Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, встановила:
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, з врахуванням уточнень, про стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду з 17 березня 2015 року по 26 жовтня 2015 року в сумі 36817 грн. 44 коп. за виключенням податків і зборів.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період з 17 березня 2015 року по 26 жовтня 2015 року включно в сумі 36817 грн. 44 коп. за виключенням податків і зборів.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
З’ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі № 813/8192/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказів та поновлення на посаді задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази Львівської митниці Міндоходів від 12 листопада 2014 року за № 1225-о в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Львів-аеропорт» ОСОБА_3 та від 21 листопада 2014 року за № 1231-о. Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці Міндоходів з 22 листопада 2014 року. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 18893 грн. 16 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків і зборів. Постанову в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 4723 грн. 16 коп.
10 вересня 2015 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці Міндоходів з 22 листопада 2014 року.
23 вересня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області відкрито виконавче провадження ВП № 48807595 щодо виконання рішення суду в цій частині.
На виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року Львівською митницею ДФС України видано наказ від 7 жовтня 2015 року № 761-0 «По особовому складу» про поновлення позивача на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці Міндоходів.
23 жовтня 2015 року відповідачем прийнято наказ № 826-о, відповідно до якого ОСОБА_3 мав приступити до виконання обов’язків за посадою заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці Міндоходів з 27 жовтня 2015 року.
Відповідно до положень частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За змістом статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі — Закон № 606-XIV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Відповідно до статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Отже, діяльність органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає, саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для їх негайного виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником — це його законодавчо встановлений обов’язок. Зокрема, зазначений обов’язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Враховуючи те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці Міндоходів» виконана шляхом прийняття наказу лише 7 жовтня 2015 року, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 червня 2015 року № 21-63а15.
Згідно з вимогами чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок).
Із пункту 5 Порядку вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (абзац 2 пункту 8 Порядку).
За правилами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до довідки Львівського міського центру зайнятості від 23 листопада 2015 року № 5995 ОСОБА_3 з 1 березня 2015 року по 31 жовтня 2015 року у них на обліку не перебував, виплати допомоги по безробіттю не отримував, та довідки ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 19769/л/1100 від 26 листопада 2015 року, відповідно до якої позивач у період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2015 року доходів не отримував.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що середня заробітна плата ОСОБА_3 за час затримки виконання судового рішення має розраховуватися з використанням даних про її середньоденний заробіток в сумі 242 грн 22 коп. (без вирахування податків та інших обов’язкових платежів), помножений на кількість робочих днів протягом усього часу затримки (152 дні).
Визначаючи період, за який має бути стягнутий середній заробіток позивача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що реальне поновлення позивача на роботі і зарахування до штату, нарахування заробітної плати відбулось 27 жовтня 2015 року.
Таким чином, суди обґрунтовано задовольнили позов, оскільки негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі не відбулось, тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 17 березня 2015 року по 26 жовтня 2015 року включно.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235–237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Ю. Й. Рецебуринський
А. Ф. Загородній
І. В. Штульман
