від 25 травня 2017 р. № 1545/0/101-17/28
Департамент заробітної плати та умов праці розглянув лист і повідомляє.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон) заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 31 Закону розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.
Тобто якщо працівником виконана місячна норма праці, йому мають нарахувати заробітну плату не нижче розміру мінімальної заробітної плати.
Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.
Частиною другою статті 31 Закону визначений вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру. Це доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.
До доплат за роботу в несприятливих умовах праці, які не враховуються при забезпеченні мінімального розміру заробітної плати, відноситься доплата за роботу у важких і шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці, яка виплачується за результатами атестації робочих місць; доплата за використання дезінфікуючих засобів та прибирання туалетів; доплата за роботу в певних типах закладів, підрозділах та посадах тощо.
Зазначені доплати не враховуються при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру, а нараховуються понад розмір мінімальної заробітної плати (3200 гривень).
Всі інші складові заробітної плати, які не перелічені в частині другій статті 3 1 Закону, мають враховуватись до мінімальної заробітної плати.
Статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» визначено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.95 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах» на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішеннями Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.
Тобто працівникам, які працюють на територіях населених пунктів, яким надано статус гірських, встановлюється не доплата за роботу в несприятливих умовах праці, а підвищений посадовий оклад (підвищена тарифна ставка) за роботу в таких умовах, на який нараховуються надбавки, премії тощо.
Отже, підвищений посадовий оклад (тарифна ставка) за роботу в гірських населених пунктах враховується при обчисленні розміру нарахованої заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру, встановленого законом (3200 грн.).
Частиною п’ятою статті 3 1 Закону встановлено, що у разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
Отже, у випадку коли працівником не виконано норму праці (перебував у відпустці, на лікарняному, у простої тощо), оплата праці проводиться пропорційно виконаній нормі праці.
Що стосується сум середнього заробітку, які зберігаються за працівниками за час відпусток, виконання державних або громадських обов’язків, підвищення кваліфікації, службового відрядження, тимчасової непрацездатності, вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, то зазначені виплати не є заробітною платою працівника, яку роботодавець виплачує йому за виконану роботу, а є виплатами, які розраховуються згідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Постанова № 100), та Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Постанова № 1266). Суми середнього заробітку не враховуються до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня.
Водночас якщо працівникові за час службового відрядження виплачується заробітна плата згідно із статтею 121 Кодексу законів про працю України, то нарахована заробітна плата працівника за місяць не може бути нижчою від розміру мінімальної заробітної плати.
Щодо врахування доплати до мінімальної заробітної плати у випадках її збереження, коли обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням положень Постанови № 100, то виплати, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, встановлені пунктом 3 Постанови № 100. До таких виплат відносяться: тарифна ставка (оклад), доплати і надбавки, премії, які мають постійний характер, одноразова винагорода за підсумками роботи за рік та за вислугу років, індексація тощо.
Вичерпний перелік виплат, які не включаються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, визначений пунктом 4 Постанови № 100. До таких виплат відносяться, як правило, одноразові виплати.
Доплата до розміру мінімальної заробітної плати є обов’язковою виплатою, яка здійснюється згідно із законодавством і відноситься до додаткової заробітної плати. Зазначена доплата враховується при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з Постановою № 100.
Щодо врахування доплати до мінімальної заробітної плати у випадках її збереження, коли обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням положень Постанови № 1266, то статтею 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у разі настання в неї страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.
Пунктом 3 Постанови № 1266 передбачено, що середньоденна заробітна плата, в тому числі для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, обчислюється виходячи з нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок та/або страхові внески на відповідні види соціального страхування.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, утому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».
Оскільки доплата до мінімальної заробітної плати включається до фонду оплати праці і на неї нараховують єдиний внесок, така виплата враховується при розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах.
Директор Департаменту О. Товстенко
