Додатково див.
Рекомендацію від 20 червня 1996 року N 184,
Статус Конвенції станом
на 25 лютого 2008 року
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 4 червня 1996 року на свою 83-ю сесію,
нагадуючи, що багато з міжнародних конвенцій і рекомендацій про працю, які містять норми загального застосування щодо умов праці, застосовні до надомників,
беручи до уваги, що конкретні умови, характерні для надомної праці, роблять бажаним поліпшення застосування цих конвенцій і рекомендацій до надомників і доповнення їх нормами, в яких беруться до уваги особливості надомної праці,
постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо надомної праці, що є четвертим пунктом порядку денного сесії; і
вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот дев'яносто шостого року наступну конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1996 року про надомну працю:
Стаття 1
Стосовно до цієї Конвенції:
a) термін «надомна праця» означає роботу, яку особа, що іменується надомником, виконує:
i) за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця;
ii) за винагороду;
iii) з метою виробництва товарів або послуг, згідно з вказівками роботодавця, незалежно від того, хто надає обладнання, матеріали або інші використовувані ресурси,
якщо тільки ця особа не має в своєму розпорядженні такої міри автономії та економічної незалежності, яка необхідна для того, щоб вважати її незалежним працівником відповідно до національного законодавства чи судових рішень;
b) особи із статусом найманих працівників не стають надомниками в розумінні цієї Конвенції в силу одного лише факту виконання ними час від часу роботи як найманими працівниками вдома, а не на своєму звичайному робочому місці;
c) термін «роботодавець» означає фізичну або юридичну особу, яка безпосередньо або через посередника, незалежно від того, чи передбачені посередники в національному законодавстві, надає роботу додому в інтересах свого підприємства.
Стаття 2
Ця Конвенція поширюється на всіх осіб, зайнятих надомною працею, в розумінні статті 1.
Стаття 3
Кожна держава-член, що ратифікувала цю Конвенцію, приймає, провадить і періодично переглядає національну політику в галузі надомної праці, спрямовану на поліпшення становища надомників, консультуючись при цьому з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, а також з організаціями, які займаються проблемами надомників, і з організаціями роботодавців, які надають роботу надомникам, де такі існують.
Стаття 4
1. Національна політика в галузі надомної праці повинна, в міру можливості, сприяти рівності у ставленні між надомниками та іншими найманими працівниками з урахуванням особливостей надомної праці і, в міру необхідності, умов, які діють щодо такого ж або аналогічного виду роботи, виконуваної на підприємстві.
2. Рівність у ставленні повинна заохочуватися, зокрема, щодо:
a) права надомників на створення організацій або вступ до організацій за їхнім власним вибором та на участь у діяльності таких організацій;
b) захисту від дискримінації в галузі праці і занять;
c) захисту в галузі безпеки та гігієни праці;
d) оплати праці;
e) захисту шляхом встановлених законодавством систем соціального забезпечення;
f) доступу до професійної підготовки;
g) мінімального віку приймання на роботу чи допуску до трудової діяльності; і
h) захисту материнства.
Стаття 5
Національна політика в галузі надомної праці повинна проводитись шляхом законодавства, колективних договорів, арбітражних рішень чи будь-яким іншим належним способом, що відповідає національній практиці.
Стаття 6
Слід вживати належних заходів до того, щоб статистика праці охоплювала, по можливості, надомну працю.
Стаття 7
Національне законодавство щодо безпеки та гігієни праці застосовується до надомної праці, беручи до уваги її особливості, і встановлює умови, за яких певні види робіт і використання певних речовин можуть заборонятися стосовно до надомної праці з причин безпеки і захисту здоров'я.
Стаття 8
Якщо використання посередників стосовно до надомної праці дозволене, то відповідні обов'язки роботодавців і посередників визначаються законодавством або судовими рішеннями відповідно до національної практики.
Стаття 9
1. Система інспекції, що відповідає національним законодавству і практиці, забезпечує дотримання законодавства, яке застосовується до надомної праці.
2. У разі порушення цього законодавства передбачаються та ефективно застосовуються адекватні засоби захисту, включаючи необхідні санкції.
Стаття 10
Ця Конвенція не зачіпає більш сприятливих положень, які застосовуються до надомників відповідно до інших міжнародних конвенцій щодо праці.
Стаття 11
Офіційні грамоти про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного Бюро праці для реєстрації.
Стаття 12
1. Ця Конвенція має обов'язкову силу лише для тих членів Міжнародної організації праці, ратифікаційні грамоти яких зареєстровані Генеральним директором.
2. Вона набуде чинності через 12 місяців після дати реєстрації Генеральним директором ратифікаційних грамот двох членів Організації.
3. Згодом ця Конвенція набуде чинності для кожної держави - члена Організації через 12 місяців після дати реєстрації її ратифікаційної грамоти.
Стаття 13
1. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десяти років з дня, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її заявою про денонсацію, направленою Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Денонсація набуде чинності через рік після дати її реєстрації.
2. Для кожного члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію і протягом року після закінчення зазначених у попередньому пункті десяти років не скористався передбаченим у цій статті правом на денонсацію. Конвенція залишатиметься чинною на наступні десять років, згодом він зможе денонсувати її після закінчення кожного десятиріччя в порядку, передбаченому в цій статті.
Стаття 14
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот і заяв про денонсацію, направлених йому членами Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманої ним другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.
Стаття 15
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй вичерпні відомості щодо всіх ратифікаційних грамот і заяв про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.
Стаття 16
У випадках, коли Адміністративна рада Міжнародного Бюро праці вважає це за необхідне, вона подає Генеральній конференції доповідь щодо застосування цієї Конвенції і розглядає доцільність внесення до порядку денного Конференції питання про її цілковитий або частковий перегляд.
Стаття 17
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка цілком або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено інше, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової переглядної конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 13, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова переглядна конвенція набула чинності;
b) з дня набуття чинності новою переглядною конвенцією цю Конвенцію закрито для ратифікації членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за формою і змістом для тих членів Організації, які ратифікували її, але не ратифікували переглядної конвенції.
Стаття 18
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
