Стаття 127 КЗпП містить вичерпний перелік випадків, коли можуть проводитись відрахування на користь роботодавця:
- для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець має право видати наказ про відрахування не пізніше місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
- при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку з призовом або вступом на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, переведенням працівника, за його згодою, в іншу організацію або перехід на виборну посаду, відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці, змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП), виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, нез’явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, направленням на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію; відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не проводиться і у разі смерті працівника;
- при покритті шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації. Стаття 134 КЗпП передбачає дев’ять випадків, коли працівники можуть нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з їх вини роботодавцю. У всіх інших випадках працівники несуть лише обмежену матеріальну відповідальність, тобто не більше свого середнього місячного заробітку.
Відповідно до статті 136 КЗпП шкода в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, покривається працівником за розпорядженням роботодавця; покриття шкоди керівниками установ та їх заступниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням вищестоящого органу шляхом відрахування із їхньої заробітної плати. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівникові.
У решті випадків шкода покривається в судовому порядку.
Стаття 128 КЗпП визначає, що за кожної виплати заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 % заробітної плати. У більшому розмірі відрахування може здійснюватись лише у випадках, передбачених законодавством.
