Мінсоцполітики України розмістило на офіційному веб-сайті роз'яснення щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки.
Стосовно права державних службовців на щорічну додаткову відпустку.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII, що набрав чинності з 1 травня 2016 р., за кожний рік державної служби по досягненню п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 270.
В п. 3 Порядку передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Тобто, як і раніше, за новим Порядком, виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому тривалість невикористаних додаткових відпусток за стаж державної служби за минулі роки має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час.
Безпосередньо це передбачено також пунктами 8, 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, згідно з якими стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. За державними службовцями, які відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» набули право на отримання додаткових оплачуваних відпусток більшої тривалості, ніж передбачено ст.. 58 цього Закону, така тривалість додаткових відпусток зберігається після набрання чинності цим Законом.
У подальшому тривалість відпустки за стаж державної служби має розраховуватися відповідно до норм чинного законодавства.
У випадку, якщо приведена дата стажу державної служби за 10 років припала на 20 березня 2016 р., згідно з законодавством, що діяло на той час, державний службовець мав право після цієї дати на 5 календарних днів відпустки. Оскільки після 1 травня 2016 року тривалість додаткової відпустки за стаж служби 10 років становить 6 календарних днів, в даному випадку, він має право отримати ще один додатковий день відпустки.
Державний службовець, який вже має стаж служби, наприклад, 8 років, починаючи з 1 травня 2016 року матиме право на 4 дні додаткової відпустки.
Згідно з п. 12 Порядку державному службовцю, який відповідно до ст. 35 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» за стаж державної служби 12 років набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 9 календарних днів, додатковий день надається після наступних двох років державної служби; 13 років – набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 11 календарних днів, додатковий день надається після наступних трьох років державної служби; 14 років – набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 13 календарних днів, додатковий день надається після наступних чотирьох років державної служби.
Тобто тривалість такої відпустки державного службовця, який має стаж служби 12 років, два роки лишатиметься незмінною і становитиме 9 днів, право на 10 днів відпустки в нього виникне після 14 років стажу, на 11 днів після 15 років стажу і т.д.
У випадку, якщо на день набрання чинності цим Законом він вже має право на таку відпустку тривалістю 11 календарних днів за 13 років стажу державної служби, право на відпустку тривалістю 12 календарних днів він матиме лише через чотири роки, оскільки 12 днів такої відпустки за новим порядком надається за наявності стажу державної служби 16 років.
Стосовно права працівників-сумісників на додаткову соціальну відпустку, передбачену ст. 19 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.
Це узгоджується також із ст. 56 КЗпП України, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу.
В ч. 3 цієї статті передбачено, що при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43 та зареєстрованим у Мін’юсті 30 червня 1993 р. за № 76 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.
Враховуючи зазначене і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право і на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підстав для ненадання працівникам-сумісникам соціальної відпустки за ст. 19 Закону України «Про відпустки» не вбачається.
За інформацією Мінсоцполітики України
