Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість) було доповнено новою ст. 471 «Допомога по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України», а ст. 47 «Допомога по частковому безробіттю» викладено в новій редакції.
Стаття 47 була в Законі про зайнятість і раніше. Вона визначала, що допомога по частковому безробіттю надається центром зайнятості застрахованим особам у разі втрати ними частини зарплати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин у разі якщо:
- зупинення (скорочення) виробництва на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (структурний підрозділ підприємства, у якому здійснюються всі етапи технологічного процесу з виробництва певного виду продукції в межах такого підрозділу), що має невідворотний та тимчасовий характер, триває не менше трьох місяців і не перевищує шести місяців, не залежить від працівників та роботодавця, охопило не менш як 20 % чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, у яких скорочення робочого часу становить 30 і більше відсотків на місяць;
- зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу працівників є вимушеним, оскільки вичерпано всі можливі заходи запобігання йому, що підтверджується узгодженим рішенням роботодавця та виборним органом профспілкової організації, з якою укладено колективний договір, за результатами консультацій між ними.
Для отримання такої допомоги наказом Міністерства соціальної політики України було розроблено й затверджено спеціальний Порядок надання допомоги по частковому безробіттю.
Відтепер у ст. 47 Закону про зайнятість до переліку підстав, що дають можливість претендувати на отримання допомоги, додали нову: роботодавцем вживаються заходи щодо профілактики та запобігання поширенню епідемії на виконання відповідного рішення місцевої державної адміністрації. А згідно зі ст. 471 Закону про зайнятість допомога надається «у зв'язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ, за зверненням роботодавця для її виплати працівникам».
Тому, на нашу думку, не можна вести мову про те, що якщо роботодавець не відповідає критеріям, наведеним у ст. 471, то він може отримати допомогу за ст. 47 Закону про зайнятість, чи навпаки; ст. 471 все ж є спеціальною й розроблена саме під нинішній карантин.
Для отримання допомоги по частковому безробіттю роботодавцю необхідно звернутися до центру зайнятості за місцем реєстрації його як платника ЄСВ та подати такі документи:
- заяву в довільній формі;
- копію наказу із зазначенням дати початку зупинення/скорочення виробництва та переліком карантинних заходів, що вживаються;
- відомості про працівників, у яких виникло право на допомогу;
- довідку про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та сплати ЄСВ.
Сума допомоги по частковому безробіттю надається роботодавцям із числа суб'єктів малого та середнього підприємництва. Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у т. ч. до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб'єктами мікропідприємництва є:
- фізичні особи — підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
- юридичні особи — суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами малого підприємництва є:
- фізичні особи — підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
- юридичні особи — суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи — суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.
Цікаво, законодавці забули про поділ суб’єктів господарювання на чотири категорії чи спеціально не включили до претендентів суб'єктів мікропідприємництва?
Оскільки в ст. 471 Закону про зайнятість не йдеться про затвердження окремого порядку, норми закону для звернення до центру зайнятості достатньо.
Більше на цю тему — в журналі «Заробітна плата» № 5/2020.
