Право на відпустку та її види
Під терміном «відпустка», як правило, мається на увазі час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи та заробітної плати. Згідно зі ст. 2 Закону про відпустки право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Варто нагадати, що нарівні з українцями право на відпустку мають також іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні. Таке право мають усі працівники — і ті, які уклали безстрокові трудові договори, і трудові договори на визначений строк чи на час виконання певної роботи, і сезонні та тимчасові працівники, і сумісники, і працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу.
Право на відпочинок забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати у випадках, передбачених Законом про відпустки, і забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, встановлених ст. 24 цього Закону.
Згідно зі ст. 4 Закону про відпустки передбачено такі види відпусток:
- щорічні:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
- додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
- творча відпустка;
- відпустка для підготовки та участі у змаганнях;
- соціальні відпустки:
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи;
- відпустка при народженні дитини;
- відпустки без збереження заробітної плати.
Окрім цього, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Перенесення або заміна відпустки
Згідно з нормами частин третьої – п’ятої ст. 11 Закону про відпустки щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілкою або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо позначитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону про відпустки.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами або з особливим характером праці.
Право на відпустку забезпечується, у т. ч., забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, перелічених у ст. 24 Закону про відпустки. Тобто, за загальним правилом, не допускається відмова працівника від відпустки для її заміни грошовою компенсацією. Отже, якщо працівнику належним чином оформлено чергову щорічну відпустку, він отримав відповідну суму відпускних, але продовжує виконувати в цей період свої посадові обов’язки, це є порушенням трудового законодавства.
Правові форми організації роботи під час відпустки
У разі потреби працювати під час відпустки найпростіше буде укласти цивільно-правовий договір про виконання робіт або надання послуг. Законодавством не заборонено укладати договори цивільно-правового характеру між підприємством і працівниками про виконання робіт або надання послуг у вільний від виконання основної роботи за трудовим договором час.
У листі від 06.08.2004 р. № 18-429 Мінсоцполітики України зазначало, що підприємство-роботодавець може укласти зі своїм працівником, який перебуває у черговій (щорічній) відпустці, цивільно-правовий договір на час відпустки для виконання останнім певних робіт. Там же зазначено, що оплата виконаних робіт (послуг) за цивільно-правовим договором проводиться, як правило, після оформлення акта прийняття-передання робіт (послуг), а щодо оформлення таких відносин роз’яснено, що під час укладання цивільно-правового договору особа не подає заяви про прийняття її на роботу, роботодавець не видає наказу про зарахування його на певну посаду i не вносить запису до трудової книжки.
Окрім укладення цивільно-правового договору, на час відпустки можна оформити строковий трудовий договір — тобто угоду між працівником і роботодавцем, робота за якою буде обумовлена певним строком і за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Варто зауважити, що відповідно до частини другої ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір може бути укладений лише у випадку, якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру майбутньої роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.
У разі оформлення роботи за строковим трудовим договором на час відпустки працівника радимо звернути увагу, що така робота може виконуватися винятково за сумісництвом (як зовнішнім, так і внутрішнім), адже основне місце роботи у працівника вже є, незважаючи на те що наразі він перебуває у відпустці.
Пунктами 1–2 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245 передбачено, що на умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. Для роботи за сумісництвом згоди адмiнiстрацiї за місцем основної роботи не потрібно. Водночас тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день i повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом таких працівників протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумiсникiв провадиться за фактично виконану роботу.
Крім того, за згодою між роботодавцем і працівником останньому можна встановити неповний робочий день. Адже незважаючи на те, що у період відпустки працівник може працювати за звичайним графіком робочого часу (тобто повний робочий день), оскільки під час відпустки він вільний від виконання обов’язків за основним місцем роботи, проте цілком можливо, що він все ж таки вирішить залишити хоч якийсь час для відпочинку і виявить бажання працювати на умовах неповного робочого дня та/або тижня.
Ще більше корисних новин читайте на KadrEX
