Слід зазначити, що, підпунктом 8 пункту 1 статті 5 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує у сфері зайнятості захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу та незаконного звільнення. Крім того, ст. 14 цього ж Закону визначені категорії громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, так, підпунктом 3 пункту 1 статті 14 визначено, що до такої категорії відносяться особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.
Законодавство гарантує громадянам правовий захист від незаконної відмови у прийнятті на роботу. Так, необгрунтована відмова в прийнятті на роботу може бути оскаржена до суду, оскільки ст. 55 Конституції України встановлено, що права людини захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держвлади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються, зокрема, спори про відмову в прийнятті на роботу, відповідно до частини другої статті 232 КЗпП.
У пункті 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що в разі обгрунтованості позову про укладення трудового договору суд рішенням зобов’язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою.
Виходячи з вищевикладеного, громадянину було рекомендовано звернутися до суду для поновлення своїх трудових прав, оскільки відмова роботодавця у працевлаштуванні працівника за причини його судимості є незаконною.
