Управління Держпраці у Хмельницькій області надало роз’яснення стосовно особливостей законодавчого регулювання тимчасових та сезонних працівників.
Статтею 7 Кодексу Законів про працю України передбачено, що особливості регулювання праці тимчасових і сезонних працівників встановлюються законодавством. На сьогодні в Україні є чинним (в частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-ІХ. Відповідно до статті 1 зазначеного Указу сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов можуть виконуватися лише протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців.
Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору. Він укладається на строк, що не перевищує тривалості сезону, яка, у свою чергу, не може перевищувати шести місяців. Тобто, сезонними вважаються роботи, які характеризуються наступними ознаками:
- містяться в Списку сезонних робіт і сезонних галузей;
- їх тривалість не перевищує шести місяців.
Таким чином, під час приймання на сезонні роботи трудовий договір із працівником можна укласти на строк, який не перевищує тривалості сезону, тобто шести місяців.
Слід зазначити, що укладаючи сезонний трудовий договір, роботодавець зобов’язаний попередити працівника про сезонний характер роботи (п. 3 Указу № 310), що відображається в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, в якому зазначається, що цей працівник приймається саме на сезонну роботу. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також необхідно мати на увазі, що під час укладення сезонного договору не встановлюється випробувальний термін (п. 5 Указу № 310).
Важливо знати, що на сезонних працівників поширюються умови та положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, чинні на підприємстві (тривалість робочого часу та відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови й охорона праці тощо).
Слід звернути увагу, що відповідно до частини дев’ятої статті 6 Закону України «Про відпустки» сезонним працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому часу. Тому, оскільки пунктом 10 Указу № 310 право на відпустку та грошову компенсацію взамін невикористаних днів відпустки сезонним працівникам не передбачено, така норма не підлягає застосуванню, позаяк суперечить Закону.
Працівники, зайняті на сезонних роботах, після закінчення таких робіт звільняються з підстави, передбаченої пунктом 2 статті 36 КЗпП, —закінчення строку. Днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи. Якщо ж працівник після закінчення сезонної роботи продовжуватиме працювати або тривалість такої роботи перевищить шість місяців, трудовий договір із цим працівником буде вважатися таким, що укладений на не визначений строк.
Разом із тим, відповідно до пункту 6 Указу № 310 сезонні працівники за наявності умов, визначених у статті 39 КЗпП (у разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою ст. 38 КЗпП) мають право достроково з власної ініціативи розірвати трудовий договір. Про своє звільнення сезонні працівники попереджають роботодавця письмово за три дні.
