У листі від 05.01.2021 р. № 4709-06/235-07 Мінекономіки роз’яснює два питання щодо обчислення середньої зарплати:
- за наявності неповного робочого часу — неповного робочого тижня;
- за наявності індивідуального графіка роботи.
Посилаючись на абзац шостий п. 2 Порядку № 100, Мінекономіки доходить висновку, що ця норма стосується випадків, коли працівники з незалежних від них причин працювали в режимі неповного робочого тижня. Тобто в такому разі дні відсутності на роботі виключаються з розрахункового періоду. Якщо ж працівник за власним бажанням працює в режимі неповного робочого тижня, то, на думку Мінекономіки, обчислення середньої зарплати провадиться на загальних умовах, тобто без виключення днів відсутності на роботі з розрахункового періоду.
Це саме той випадок, на який ми звертали увагу, коментуючи зміни до Порядку № 100 в журналі «Заробітна плата» № 1/2021. Чим робота на умовах неповного робочого тижня за ініціативою роботодавця відрізняється від роботи на умовах неповного робочого тижня за ініціативою працівника? В обох випадках такий режим роботи запроваджується на підставі ст. 56 КЗпП, тобто «згідно з чинним законодавством». То чому має бути різниця в обчисленні середньої зарплати?
Роз’яснюючи порядок обчислення середньої зарплати для виплати вихідної допомоги, Мінекономіки вважає, що якщо працівнику встановлено індивідуальний графік роботи, то при визначенні середньомісячного числа робочих днів необхідно враховувати індивідуальний графік роботи працівника. Хоча у п. 8 Порядку № 100 прямо вказано, що «середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства». Як бачимо, застосування поняття «згідно з чинним законодавством» мало залежить від положень цього законодавства.
