Верховний Суд, услід за судами нижчих інстанцій, став на сторону працівника, якого звільнили за прогул. Позов про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнили. Причиною стало те, що роботодавець знехтував вимогами щодо встановлення нового робочого місця та переведення на роботу до іншого міста. Відповідно і наказ про звільнення за прогул без поважних причин виявився незаконним.
У цій справі фізична особа була менеджером зі збуту в місті А. підприємства, розташованого у місті Б. У певний момент роботодавець ухвалив рішення, що працівник мусить опинитися у селі В., про що і надіслав йому листа.
Суд першої інстанції став на бік позивача, бо його роботодавець не визначив робоче місце такого працівника, а тому і сам факт порушення трудової дисципліни відсутній. Адже не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. Ну а лист про те, що робоче місце працівника — у населеному пункті В., суд розцінив як доказ недотримання підприємством правил зміни істотних умов праці. Адже КЗпП вимагає дотримуватися двомісячного строку повідомлення працівника про зміну істотних умов праці. Зокрема і про зміну населеного пункту, у якому розташоване робоче місце. Тим паче, що переведення в іншу місцевість допускають тільки за згодою працівника. Таким чином, невихід працівника на роботу у зв’язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.
Ці висновки підтримали суд апеляційної інстанції та Верховний Суд. Останній підкреслив: для встановлення факту прогулу суду необхідно з’ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються ті, що виключають вину працівника.
Тож роботодавця у цій справі остаточно зобов’язали виплатити незаконно звільненому середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсацію моральної шкоди та судових витрат.
Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 8 травня 2019 р. у справі № 489/1609/17.
