Нині чинне законодавство, зокрема Кодекс законів про працю України, не встановлює конкретних випадків, порядку та обмежень застосування ненормованого робочого часу.
Замість зарплати існує лише одна компенсація — у статті 8 Закону України «Про відпустки» передбачено, що працівникам з ненормованим робочим днем надається відпустка за особливий характер роботи тривалістю до семи календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Зрозуміло, що короткою відпусткою не компенсувати втрату недоплаченої заробітної плати.
Якби вся праця понад норму робочого часу 40 годин на тиждень обліковувалась та оплачувалась як надурочна, то працівник мав би істотний додатковий заробіток.
Проектом Трудового кодексу України встановлюються нові правила. Запроваджується точне обмеження для ненормованого робочого часу — не частіше разу на місяць. Нормою статті 153 визначено, що за таке одноразове протягом місяця залучення працівника до роботи на умовах ненормованого робочого часу надається щорічна додаткова трудова відпустка чи/і встановлюється підвищений розмір оплати праці.
Але важливішим є те, що у разі залучення працівника роботодавцем до роботи понад норму робочого часу двічі і більше протягом місяця вся така робота вважається надурочною, вона підлягає повному обліку роботодавцем у встановленому порядку. Слід врахувати, що на відміну від ненормованого робочого часу застосування надурочних робіт обмежується конкретними обумовленими законодавством випадками.
Оплачується надурочна робота відповідно до статті 232 проекту кодексу таким чином:
- в межах 120 годин на рік — у подвійному розмірі, що відповідає чинній нормі статті 102 КЗпП;
- понад 120 годин — у потрійному розмірі, така норма на даний час у чинному законодавстві відсутня.
Отже ненормований робочий час у проекті кодексу обмежено, він зводиться до мінімуму — раз на місяць, підлягає підвищеній оплаті та компенсації додатковою відпусткою, решта понаднормово відпрацьованих годин обов’язково оплачуються в підвищеному розмірі.
