Відпустки по 90 днів: розставляємо крапки над «і»

Особливо в період, коли продовжується воєнний стан, на пряму телефонну лінію надходять запитання щодо надання відпусток без збереження зарплати у зв’язку з воєнним станом тривалістю 90 днів. «Проблема», на нашу думку, в тому, що «звичайну» відпустку у зв’язку з воєнним станом плутають зі «спеціальною» — тривалістю 90 днів. Спробуємо систематизувати інформацію на цю тему

---

«У 2023 р. працівник, який перебуває за кордоном, використав 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати. Чи має він право на цю відпустку у 2024 році?» — «Ні, не має». — «А я читала…».

«Якщо працівник уже використав 90 к. дн. відпустки під час воєнного стану, йому більше її не можна надавати?» — «Можна». — «А казали, що її тільки раз надають…».

Такі діалоги на прямій телефонній лінії надалі інколи переростають у довготривалі дискусії. Чому? В оману вводить цифра «90». Чому?

У березні 2022 р. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136) дозволив роботодавцям (частина третя ст. 12) надавати працівникам протягом періоду дії воєнного стану відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою ст. 26 Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).

Воєнний стан до травня 2022 р. запроваджувався і продовжувався тричі на 30 діб. Тому відпустки без збереження зарплати спочатку надавалися тривалістю 30 к. дн. Починаючи з травня (і донині) воєнний стан продовжується вже на строк 90 діб. І тому відпустку без збереження зарплати вже можна було надавати на 90 днів.

При цьому практикувалося написання заяв і видання наказів про надання відпусток саме визначеної тривалості — 30/90 днів. Хоча їх можна оформлювати і з формулюванням «…до скасування воєнного стану» без зазначення конкретної тривалості та/або кінцевої дати.

З 19.07.2022 р. ст. 12 Закону № 2136 було доповнено новою частиною четвертою, згідно з якою у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження зарплати тривалістю, визначеною в заяві, але не більше 90 к. дн., без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 частини першої ст. 9 Закону про відпустки.

Таким чином, у ст. 12 Закону № 2136 з’явилося два види відпусток без збереження зарплати:

• за частиною третьою — за згодою роботодавця на період дії воєнного стану без визначення конкретної тривалості (назвемо її «звичайною»);
• за частиною четвертою — в обов’язковому порядку на вимогу працівника на період дії воєнного стану, але не більше 90 к. дн. (що дає право ділити її на частини; назвемо її «спеціальною»).

І з урахуванням того, що й надалі практикувалося (і практикується) написання заяв і видання наказів про надання «звичайних» відпусток визначеної тривалості — 90 днів, з’явилася «спеціальна» відпустка тривалістю 90 днів, і виникла плутанина, скільки відпусток, якої тривалості й кому можна надавати.

Можливо, якщо наведемо норми ст. 12 Закону № 2136 у табличній формі, ситуація з цими відпустками стане зрозумілішою.

 

Особливості надання відпусток без збереження зарплати
під час дії воєнного стану
 

 

Нагадаємо, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 р. № 3494-IX внесено зміни, в т. ч. до ст. 12 Закону № 2136, якими визначено особливості надання відпусток. Коментар на цю тему див. тут.