Класифікація робочого часу — роз’яснює Держпраці

Робочий час це певний період часу, встановлений законодавством чи угодою сторін, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену в трудовому договорі. Тривалість робочого часу обчислюється кількістю відпрацьованих годин протягом робочого дня чи тижня. Під робочим днем розуміється тривалість роботи працівника в межах доби відповідно до встановленого графіка чи розпорядку. Робочий тиждень визначається кількістю відпрацьованих годин у межах тижня.

Розрізняють п’яти- та шестиденний робочий тиждень. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня. Але трапляються випадки, коли на деяких підприємствах, установах чи організаціях, у зв’язку з характером їх виробництва, застосування п’ятиденного робочого тижня не є доцільним, тоді встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним.

Робочий час можна поділити на основний (час, який повинен відпрацювати працівник, відповідно до закону чи договору) та неосновний (відхилення від основного робочого часу, що має законодавче закріплення). До першого виду належать нормальний, скорочений, неповний робочий час. А до неосновного — надурочні роботи, тривалість робочого часу у святкові та вихідні дні.

Найчастіше застосовується нормальний робочий час. Його тривалість визначена у статті 50 КЗпП: Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

 

0